Скарби Примарних островів. Карта і Компас. Наталія Дев’ятко

Чтение книги онлайн.

      – Берном назвався. Його Ітана у місті зустріла, – Зорін теж з усмішкою подивилася на чоловіка-ведмедя. – Берн вправний стрілець. Я бачила, як він у підкинуту монету поцілив. Із врятованою вами від страти Кіш усе гаразд буде.

      – Звідки знаєш? – недовірливо запитав Ярош.

      – Карти Ітани знають.

      Двері прочинилися. Повернулися Герда з пантерою і Марен. Побачивши, що Ярош дивиться на неї з недовірою, давня усміхнулась.

      – Отямився нарешті, Соколе, – сказала вона. – Білим пір’ячком палець не колов, га?

      – Це були не мої спогади. Не всі мої спогади, – Ярош підвівся, вирішивши трохи прогулятися, бо опинитися на свіжому повітрі здавалося зараз навіть важливішим за вечерю.

      – Не всі, але земля пам’ятає. Пам’ятають живі і пам’ятають мертві, а ти був там не так давно, – без жалю розсміялася Марен.

      – І ти теж кожної миті пам’ятаєш про зроблене, правда? – з викликом спитав Ярош, сміливо дивлячись на давню. – Як пам’ятаю я сам, як безжально вчинили з тим містом. Чи не тому мені все це наснилося?

      Посмішка Марен стала ще холоднішою, та вона нічого не відповіла.

      Піратський капітан вийшов у ніч. На поруччі балкону одного з будинків сидів білий птах. У бурштинових очах причаївся вогнистий морок, та оперення вже не було таким розкішним – закляття доживало свої останні години.

      – Віддай карту!.. Віддай карту!.. Віддай карту!.. – наздоганяла піратського капітана зловісна луна чужої волі, але місто більше не було маревом страхіття.

      Розділ 3

      Нова команда

      Зранку Ітана і Зорін уладнували останні справи перед від’їздом, Кіш допомагала рятівниці складати трави, які та хотіла взяти з собою. Герда і Марен знову кудись поділися, а Ярош, Дельфін і Берн засіли в таверні скріпити знайомство повними чарками. Лише капітан піратського корабля й краплі не брав до рота. Ярошу коштувало неабияких зусиль, щоб не приєднатися до нових знайомих: випивка була єдиним порятунком від того, що показав йому уві сні птах, зітканий із чужих чарів, такий знайомий білий птах… Випивка могла б зігріти вистигле серце, прогнати лихі спогади, але затьмарила б розум, а цього допускати було аж ніяк неможна.

      Люди не надто охоче підходили знайомитись із чужинцями. І хоча ті, що наважувалися на це, зазвичай були дивними, не подібними до більшості, – не плескотіло море в їхніх поглядах. Жага пригод не вела їх небезпечним шляхом, а відчайдушність не скеровувала руку, що могла страчувати і дарувати прощення. В себе задивилися вони, не помічаючи навколишнього світу, живучи тільки собою. Їхні обличчя не запам’ятовувались, і піратський корабель не міг стати для них притулком, бо не було радості в порожніх серцях, а коли немає радості, немає і спокою морського полотна.

      Тільки один залишився за столом шукачів скарбів – молодий чоловік із поглядом пірата, хоча в морі, судячи з його слів, він ніколи не бував. Але піратство в крові, це всім відомо.

      Познайомившись із новеньким, якого звали Максом, вирішили зробити перерву на обід. СКАЧАТЬ