Малиновий пелікан. Володимир Войнович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Причому Семигуділов свого ротвейлера Рекса водить без намордника, а з повідка часто спускає, і той раз по раз заводить гризню з іншими собаками поменше, а якось покусав нашого охоронця Бориса Петровича.

      Стосовно Чубарова, то згодом він був покараний, правда, не за отруєних собак, а за жадібність і підлість в сукупності. Річ у тому, що він, знісши куплену ним у бабусі, яка з’їхала з глузду, за безцінь, як на нинішні поняття, стару дачу, збудував тут розкішний терем з сибірського кедра. Найняв узбеків, які приїхали на заробітки, забрав у них паспорти, запевняв, що влаштує всім реєстрацію, годував і обіцяв розрахуватися наприкінці. Узбеки трудилися півроку, а коли роботу закінчили, Чубаров грошей не заплатив, реєстрації не зробив, а викликав поліцію, і будівельники, як нелегали, були відправлені на батьківщину. А через певний час терем, у який Чубаров ще, на жаль, не переселився, запалав і при підходящому вітрі швидко згорів дотла. Слід сказати, що ніхто з жителів нашого селища, включаючи навіть Семигуділова, не засудив паліїв, яких поліція шукала, але не знайшла, оскільки всіх, кого можна було запідозрити, вислали задовго до пожежі.

      Але я відволікся і повертаюся до Семигуділова.

      Він ішов, тримаючи палицю немов посох, себто, не опираючись на неї, а втикаючи її просто перед собою. Заглиблений у свою думу, він не чув, як ми під’їхали. І не бачив, мабуть, спалахів нашої мигалки. Водій Паша пригальмував і певний час повз за Тимохою, виказуючи обурення тим, що кидав кермо, розмахував руками, повертався до нас, вивергаючи лайку, в якій головними були слова: йо-мойо, блін, козел і придурок.

      – Ну що ти лаєшся, блін! – не витримала Зінуля. – Не можеш йому бібікнути?

      – Ти шо, блін? – озвався Паша. – Ніч же. Люди, блін, сплять.

      Він помигав фарами. Семигуділов продовжував свою неквапну ходу.

      Паша ввімкнув сирену і тут-таки вимкнув. Вона вискнула немов поранена собака і змовкла. Семигуділов перепудився і відскочив убік. Ми порівнялися з ним, я попросив водія не обганяти і, висунувшись у вікно, голосно сказав:

      – Привіт опівнічникам!

      Він вдруге здригнувся, підвів голову, придивився і, упізнавши, відхрестився від мене, наче від дідька, сказавши при цьому:

      – Цур тобі пек! Цур!

      Я не здивувався. Я звик до того, що він вважає мене за нечисту силу, але при цьому йому мене не вистачає як постійного опонента в його важких роздумах про долю вітчизни, світу і всесвіту. У нього дружина алкоголічка, син дебіл, старша донька нещодавно отримала строк за утримання борделю і торгівлю наркотиками, а молодша, більш-менш нормальна, живе в Парижі, але він про сімейні проблеми думає мало, оскільки страждає від існування на світі Америки, гомосексуалістів, масонів, євреїв і лібералів. Євреїв і лібералів у нашому селищі представляю я, але я у нього опонент не єдиний. Безконечні і люті суперечки він веде по радіо й усіх каналах нашого, як кажуть, зомбоящика. І завжди, як СКАЧАТЬ