Малиновий пелікан. Володимир Войнович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нудоту це вона від себе додала, але як тільки додала, то мені відразу здалось, що мене трохи нудить.

      Я аналізував свої відчуття, а вона відійшла в закуток і ще в свій мобільник шепотіла, прикриваючи його пухкою долонею, щось, вочевидь, таке, що не для моїх вух. Це мене насторожило, але все-таки я ще очікую, що їй скажуть, мовляв, дурниці, не забивайте нам баки, зробіть те-то й те-то і прийміть новий виклик. Їй нічого такого, певне, не кажуть, виходить, до того, що вона прошепотіла, поставились з належною увагою. Закінчивши розмову з інстанцією, фельдшериця повідомила, що мене ладні прийняти у «Скліфі», тобто в лікарні імені професора Скліфосовського, куди відвозять людей з ножовими та вогнепальними пораненнями, самогубців, людей, які отруїлись грибами, ошпарених, обгорілих у пожежі, людей, що упали з даху, зім’ятих в автокатастрофах, вирізаних із заліза та зібраних по шматочках. І мене з якоюсь жалюгідною комахою в животі також туди ж? З одного боку, незручно з такою дрібницею, а з другого боку, якщо везуть – значить, не дрібниця. Але, уявляючи, що від мене до Скліфосовського не менше сорока кілометрів, я поцікавився, чи не можна кудись поближче. Наприклад, до Тоцька, ось він поруч, а в ньому є дивовижна лікарня.

      – Ой, який же ви примхливий! – зітхнула вона і почала знову телефонувати. – Алло, алло, вони в «Скліф» не бажають, вони бажають в Тоцьк. – Мені: – Зараз наш диспетчер телефонує в Тоцьк. – Диспетчеру: – Алло, алло. Що, ні? – Мені: – Тоцьк вас не бере. В них лікарня академічна. Беруть лише академіків, професорів, докторів наук. Але вас можуть прийняти в Запольську.

      Водій за весь цей час не зрушив з місця. Стояв біля дверей з тією ж безглуздою посмішкою, котра нічого не виказувала, і крутив на пальці в’язку ключів.

      У пошуках стерильності

      Я, звісно, образився, що Тоцьк мене не бере. На їхню думку, я не академік. Нічого доказувати я не захотів. Хоча до певної міри я все-таки академік. У двох, як сказано вище, іноземних академіях числюся і в одній навіть як почесний член. Але що тут доказувати? Теж мені академічна лікарня! Я розумію, коли є клініки онкологічні, педіатричні, психічні, ветеринарні за видами хвороб чи тварин. А тут наклепали усіляких лікарень окремих для академіків, для міністрів, для космонавтів, для суддів, для прокурорів чи іще когось. Наче ці, для кого це «для», не з таких самих частин, як ми, складаються, чи хвороби у них особливі, академічні, міністерські, прокурорські. Єдине у них професійне захворювання – геморой. У нас держава, яка була радянською, так і зосталась – станово-ієрархічна. Одним усе, другим поменше, третім взагалі дуля. Звісно, за Тоцьк я ще міг би поборотися, кудись подзвонити, написати скаргу, викласти в інтернет, але поки цим займатимусь, енцефаліт розвинеться… Так що там іще? Запольськ? А він не академічний. І хіба він не далі, аніж «Скліф»?

      Фельдшерка охоче погодилася:

      – Ну, й правильно, в Запольськ їхати не варто, тим паче, що стерильності вони також не забезпечать. Яка там стерильність? Там ось такі таргани по стінах бігають. А в «Скліфі» СКАЧАТЬ