Дріт. Михайло Нечитайло

Чтение книги онлайн.

      – А в що вірити, Таню? – розводив у розпачі руками. – Дріт на столі, Євтихія, як у воду, дивилася в наше життя – немає в що вірити.

      – Дріт, кажеш, є твоїм мірилом, – взяла дівчина до рук металеву линву. – Добре, зміряємо наше життя ним. Щоби ти затямив на віки – дивлячись, як у воду, в чиєсь життя, треба бодай визначити, чи крізь чисту воду зириш, чи крізь каламутну. Бо каламутна вода, мов те криве дзеркало, товстого робить тонким, а тонкого – товстелезним. Насправді ж кожен лишається таким, як є, як би його дзеркало не кривило.

      – Поклади дріт назад, – набурмосився Славко.

      – Нащо? – здивувалася.

      – Це твій смертельний зашморг, у який ти загнала себе сама, – роз’яснив. – Негоже гратися зі своїм зашморгом.

      – Зашморг – твій, – заперечила. – Ти повісив на ньому мій світ, повісив душу, ну нащо тобі, як ти казав, одне тіло. Віддай його дроту, як віддав усе інше. Не жалій.

      – Поклади дріт, – наполягав хлопець.

      Не поклала, понесла шмат іржавого металу з собою.

      – Ну й неси, – обурився. – Викриті чари однак ніколи повторно не спрацьовують.

      – Персня хоч віддай, – розчахнув вікно, крикнув у темряву. – Це не дріт, він великих грошей коштує.

      – Віддам усе, що маю, – донеслося до вух. – Але щоб забрав і носив до скону, щоби ні покинути, ні скинути не міг.

      – Носитиму, не переживай, – відповів сердито.

      Ніч Славкова була тривожною та неспокійною – то Таня, то Євтихія напливали в снах, мов змагалися, хто першим сягне ранку цієї нестерпної ночі.

      А першим сягнув ранку Славків батько.

      Грюкав у двері, аж замок тріщав.

      – Що таке? – врятував замка від знищення заспаний Славко.

      – Слава Богу, живий, – присів батько на стілець.

      Славко нерозуміюче кліпав очима.

      – А який я повинен бути? – дивувався.

      – Дідько вас, молодих, розбере, якими ви повинні бути, – заспокоювався батько. – То любляться, то з балкона разом плигають, аби в небеса в обіймах вознестися.

      – З якого балкона, хто плигає? – нічого не міг зрозуміти Славко.

      – Про балкон я так, для образності, – махнув рукою старший Пулюй. – А от що в тебе з Тетяною твоєю стряслося, тобі краще знати. Бо міліція, певен, буде цікавитись. Адвоката я вже замовив.

      – А що з Тетяною? – недобре щось ворухнулось у Славка під серцем.

      – Повісилася, – випалив батько. – На шматку іржавого дроту повісилась. І нащо? – дивувався.

      – Зашморг, – завив Славко. – Євтихія ж казала – зашморг. Господи, й чом я не взяв у Тані ті каблучки?

      Мчав на квартиру до коханої. І немов упав знову в неспокійний нічний сон, от тільки серед білого дня.

      Ввірвався в злощасну квартиру, припадав до посинілого дівочого тіла, яке вже пакували, аби везти в морг на експертизу, метався, шаленів, грубив якомусь капітану СКАЧАТЬ