Дріт. Михайло Нечитайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Перстень звела твоя доля, – почала Євтихія.

      – Це я вже чув, – перебив, – хочу більше конкретики.

      – Якої ще конкретики ти хочеш? – розсердилася матінка. – Ти що, не знаєш своєї долі?

      – Якої ще долі? – холодком потягнуло по хлоп’ячій спині.

      – Ти, хлопче, на гребені нині, – мовила Євтихія. – Вчуєш моє слово, впадеш, де доля вже не доля; відмовишся від слова мого – доля лишиться долею. Хоча й кривдною, блудливою, нечесною й брудною. Вибирай.

      – Кажіть своє слово, – зробив вибір Славко. – Хто взяв перстень?

      – Таня, – сказала віщунка.

      – Брехня! – схопився з місця. – Нагла брехня! Не вірю! Прагну доказів!

      – Ну, хлопче, я – не слідчий; я – провидиця, – мовила бабця. – І тим паче, дещо скажу. Твоя доля знала мою силу й тому дуже противилася твоєму приходу сюди. Так було?

      – Ну… – не знав, що сказати.

      – А як і не противилася, – скоромовкою продовжувала бабця, – то чинила спротив потай.

      – Противилася, – погодився врешті.

      – Отож-бо, – шепотіла Євтихія. – А ще знайдеш ти в своїм дворі дріт. Бо ангели не в’яжуть крильми, хто б тобі що не казав. В’яжуть не ангели, люди. Лукавством, словом обплутують, а дріт кладуть у двір і в’яжуть, аби лукавство не луснуло, а в’язало довіку.

      – Побачимо ще ми з тим дротом, – похнюпився Славко.

      – Я тебе просила – йди, не шукай скорботи, – нагадала Євтихія. – А тепер слухай до кінця, як узявся. Коли рване лукавство ти кинеш лукавиці межи очі, коли правду персня покладеш перед нею на стіл, вона попаде в круг і, аби вирватися з нього, свій круг кине тобі межи очі. Далі обирати тобі – або взяти її круг і випустити пташку з гріха на волю, себто, простити, або не взяти її круга й замкнути в смертельний зашморг лукавицю, сиріч її закляттям замкнути її життєве коло. Добре вислухав мої слова?

      Стенув Славко плечима, бо й сам не знав, як він їх, ті слова, вислухав і чи надто второпав що в закрученій мові, крім одного: жахливого, немилосердного, нестерпного – перстень узяла Таня.

      – То що? – стрів Славка надворі зів’ялий чоловічок.

      – Ваша Євтихія – не прожектор, морок, – простогнав Славко.

      – То тільки так здається, – кинув навздогін чоловічок. – Прожектор же висвітлює не тільки райдужні обрії, а й купу лайна на дорозі, в яку ти ледь не вступив. Світло, хлопче, це не радість, це – правда. А правда рідко буває солодкою. Тож терпи, аби не обплювати всього світу, бо іншого, аби жити, в нас немає.

      – Краще жити в пітьмі, ніж при такім світлі! – скрикнув Славко.

      – Кожен сам вибирає свою долю, навіть якщо вона накреслена на небесах, – даленів чоловічок.

* * *

      Причвалавши зі зродженою Євтихією скорботою додому, Славко першим ділом заходився нишпорити по подвір’ю – шукав дріт. Нічого схожого не знаходив, уже й воскресати почав, брехня Євтихіїні слова, брехня – як раптом в попідтинню узрів стримлячу із землі іржаву дротину. Потягнув – не дається. Знайшов СКАЧАТЬ