Сто днів. Левіафан (збірник). Йозеф Рот

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ брате, помилка неродовитих. Я принизив королів, але від того, що їх принижую я, такі, як я, такі, як ми, вони меншими не стають. Це робить їх мстивими, і вони прагнуть помсти. Останній із моїх гренадерів має більше шляхетності, ніж вони. Перемогти жалюгідних повстанців у країні було легко. Така перемога не заслуговує бамкання дзвонів. Є ще більше ворогів навіть у країні – депутати. Вони не народ, але народні обранці. Національні збори. Я підпорядкований їм. Але тільки я можу прагнути свободи, тільки я, бо я досить могутній, щоб берегти її. Я імператор французів, бо я їхній генерал.

      – Отже, ти воюватимеш, – тихо виснував брат.

      – Воюватиму, – кивнув імператор.

      XII

      Імператор потребував триста тисяч нових рушниць. Він звелів виготовити їх. На всіх заводах країни почали гамселити молотами, кувати, виливати, паяти і зварювати метал. Для нових трьохсот тисяч рушниць були потрібні люди. Хлопці всієї країни покидали своїх наречених, матерів, дружин і дітей. Імператор потребував провіанту. Пекарі всієї країни заходилися з потрійним завзяттям випікати хліб, який довго не черствів, а різники країни стали засолювати м’ясиво, щоб воно довше зберігалося, а всі горілчані майстри курили в десять разів більше горілки, цього напою битв, який робить боягузів сміливими, а сміливих ще сміливішими.

      Імператор наказував, наказував. Він тішився послухом свого народу і черпав із тієї втіхи силу віддавати нові накази.

      XIII

      Ішов рясний дощ, коли імператор переїхав до іншого палацу – Єлисейського, що стояв за містом. Годі було щось почути, крім гучного й невпинного спадання дощових потоків на густі крони дерев у парку. Не чути було голосів міста і вірних та настирливих вигуків народу: «Хай живе імператор!». То був добрий і теплий дощ на початку весни. Поля потребували його, селяни благословили його, земля охоче й тужливо віддавалася йому. Натомість імператор думав про те, що дощ має властивість пом’якшувати ґрунт, тож солдатам буде не дуже легко йти вперед. Дощ намочує солдатські мундири. Дощ робить ворога майже невидимим (за певних обставин). Від дощу солдати мокрі та хворі. Якщо плануєш похід, потрібне сонце. Сонце робить людей бездумними і веселими. Сонце п’янить солдатів і прояснює голови генералам. Дощ стає в пригоді тільки ворогові, що не нападає, а чекає нападу. Дощ перетворює день у наполовину ніч. Коли дощить, ті солдати, що були селянами, думають про рідні поля, а потім про дітей і дружин. Дощ був ворогом імператора.

      Уже цілу годину він стояв коло відчиненого вікна і з утомленою та покірною зосередженістю дослухався до невпинного ляпотіння. Він бачив усю країну – ту, чиїм імператором і верховним володарем він був, – поділену на ниви, садки й ліси, на села і міста. Він бачив тисячі плугів, чув, як розмірено дзвенять коси і швидко та коротко шурхають серпи. Бачив чоловіків у клунях, хлівах, повітках, млинах, кожен чоловік зі спокійною любов’ю віддавався праці, чекав на гарячий суп увечері після роботи, а потім на солодкий сон в обіймах дружини. Сонце і дощ, вітер СКАЧАТЬ