Лицар з Кульчиць. Ярослав Яріш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ королями ось у тих грамотах! Аби більше ніхто не смів називати мене, шляхтича, гевалом та лайдаком! Коли ж пан Коналінський вважає, що маю борг, то радо з ним зустрінуся: чи в суді, чи у чистому полі! Я – Юрій Кульчицький-Шелестович, гербу «Лис»!

      Говорячи останні слова, Юрій побачив, що збоку підходять жовніри із міської варти, аби розборонити шляхту. Коналінський стояв, стогнучи й тримаючись за скривавлене обличчя, – із поламаним носом битися він уже не міг. Декотрі пани повисмикували шаблі, однак у бій не кидалися: чогось чекали. Можливо – наказу.

      – Та чого ми чекаємо: рубай схизматів! – крикнув один з них.

      – Досить!

      Це було сказано не дуже голосно, але всі цей заклик почули і принишкли. Наперед вийшов старший пан: високий, сивочолий, з пронизливими блакитними очима. Цими очима він уважно зміряв Юрія, тоді панотця, а далі мовив:

      – Боїв більше не буде.

      Саме цієї миті всередину натовпу ввійшли жовніри.

      – Що тут ся стало? – запитав ротмістр.

      – Нічого. Ми вже йдемо, – сухо сказав старший пан.

      Ротмістр, упізнавши його, вклонився.

      – Пане суддя…

      Старший пан продовжив:

      – Панство з околиці також може іти собі додому: дуже не хочеться, аби нині, на таке велике свято, пролилася чиясь кров.

      Ротмістр оглянувся на старшого Шелестовича.

      – Ми проведемо панство до брами…

      Кульчичани невдоволено загомоніли, однак батько Юрія притишив цей гул жестом своєї руки, а тоді звернувся до панотця:

      – Дякуємо вам, отче. За все дякуємо.

      – Ви є справжні християни, жертводавці храму цього, тому двері нашої церкви кожен день відкриті для кожного з вас. Во ім’я Отця і Сина і Духа Святого.

      Шелестович перехрестився, поцілував панотця у руку, і кульчичани всі гуртом рушили до своїх саней…

      Розділ VІ

      Міщуки з передмістя запросили кульчичан до себе на гостину, і ті забавилися в Самборі аж до самого вечора. Коли стемніло, шляхта посідала хто на коней, хто на сани, й подалися додому, виїхавши на Львівський шлях.

      Під вечір почав сипати дрібненький сніжок. Було прохолодно, подував вітерець, граючись вогнями смолоскипів. Пахло різдвяним морозцем, навкруги – святкова тиша і лише дзвіночки святково дзеленчать на кінській упряжі.

      Дорога була важка – снігопад посилився. Він сипав просто в очі, так що доводилося мружити їх. Їхали тихо, без коляди – помучилися за цілий день, однак всі були задоволені. Посвяткували на славу: поколядували, погостилися, а найголовніше – не лишили у свято на самоті самбірську церкву.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного СКАЧАТЬ