Название: Лицар з Кульчиць
Автор: Ярослав Яріш
Издательство: Фолио
Жанр: Историческая литература
Серия: Історія України в романах
isbn: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-7512-3
isbn:
Тут батько трохи заспокоївся, видихнув і продовжив уже спокійніше:
– Так що тепер хтось один із села має йти до війська, а ще кожен шляхтич має зарізати курку для короля. Так ми й ріжемо курей кожен рік на зимового Миколая, тільки ніхто із королівської родини за тими курми не приходить.
При цих словах батько лукаво посміхнувся і підкрутив вуса.
Юрій обережно розгорнув грамоту. На ній було дві печатки: одна королівська, друга – герб роду їхнього прадавнього Драго-Сасів: стріла на щиті, повернена вістрям догори. А під стрілою старий місяць, спиною обернений донизу, а кінцями догори. На кожному із цих загострених країв стриміло по одній зорі.
– Завжди пам’ятай, сину, хто ти і з якого роду. Шляхтич понад своє життя має берегти віру православну, благочестиву, захищати слабих та немічних, боронити державу, народ, землю рідну від усякого ворога, – говорив далі батько, і ті слова западали парубкові глибоко в душу. – Сьогодні ввечері збираються усі кульчицькі шляхтичі: і Дашиничі, і Шелестовичі, і Жигайли, і Костики, і Поливки, і Смужі, і Цмайли й Попелі та всі інші. Підемо з колядою до Городища, до Білини, Сільця, Гордині, Озимини – зі всіх сіл зберемо шляхту й потягнемо до Самбора, так щоби прибути вчасно на святкову літургію. Церква Самбірська освячена на Різдво Пресвятої Богородиці, а завтра Собор Матінки Божої. Тож і пасує всім православним християнам прибути до церкви та вшанувати її. Хай подивляться католики, що жива іще руська кістка, що б’ється шляхетське серце. У тому поході й представлю тебе місцевій шляхті, а там і на соймик візьму, що буде навесні у Судовій Вишні.
На мить запала мовчанка, батько собі щось обдумував, мати й сестри, що забігли до хати, почали накривати стіл – прийшла обідня пора.
– Ех, пам’ятаю, як ми збиралися отак, коли військо Хмельницького прийшло до Самбора, і полковник Капуста обложив там щільно ляхів та жидів. Скільки ж то наших пішло за козаками добувати волю для України. Потім вдруге прийшли козаки, тільки вже з москалями, а не з татарами. Тікало військо польське з міста, забігли пани в Радловичі, а звідти до Кульчиць хотіли, аби пересидіти в лісі та гайнути до Перемишля. Добре ж ми їх прали отам, просто на межі Радлович та Кульчиць, разом з козаками. Сам Іван Богун тиснув мені руку. Шкода, що не вдалося Хмелю визволити всю Україну від Сяну до Дону, всі землі, де сягає віра православна й мова українська. Жили б зараз у своїй державі…
На столі вже стояла кутя, свіжий хліб, голубці, лоскотала приємно ніздрі шинка, ковбаса. Юрко запитав:
– А ляхи не мстилися нам за те, що Хмельницького підтримали?
– Хотіли. Тільки ми королю знов у пригоді стали. За два роки після Хмельницького до Самбора підступив семигородський Ракочій зі своїми мадярами. Були б узяли місто, бо щільно його оточили. Та місцевий люд, шляхта православна, дали їм таку відсіч, що князь мусив узяти з міста окуп і вступитися.
– Ракочій і шведи були тоді спільниками Хмельницького, – нагадав Юрко.
– Так, СКАЧАТЬ