Брида. Пауло Коельйо

Чтение книги онлайн.

      Вона зібралася з духом і набрала телефонний номер, записаний на папірці. Вікка відразу взяла слухавку.

      – Я не зможу прийти сьогодні, – сказала Брида.

      – Ні ти, ні слюсар-водопровідник, – відповіла Вікка.

      Брида на мить розгубилася, не зрозумівши, що саме хотіла сказати їй співрозмовниця.

      Але Вікка одразу пояснила, що в неї виникли проблеми зі зливальницею на кухні, що вона вже кілька разів викликала майстра, щоб він її полагодив, але той досі так і не з’явився. Вона почала довгу розповідь про старовинні будинки, які мають величний вигляд і безліч нерозв’язних проблем.

      – Карти в тебе під рукою? – запитала Вікка, несподівано урвавши розповідь про проблеми водогону в старовинних будинках.

      Здивована Брида відповіла ствердно. Вікка попросила, щоб вона розіклала карти на столі, а потім вона навчить її, як можна з’ясувати, прийде чи не прийде до неї завтра водопровідник.

      Брида, ще більше здивована, зробила так, як їй було звелено. Розіклала на столі карти і дивилася на них неуважно, чекаючи подальших інструкцій з протилежного кінця телефонної лінії. Її рішучість пояснити, чому вона не зможе прийти, потроху розвіювалась.

      Вікка говорила без упину, і Брида постановила собі терпляче вислухати її до кінця. Можливо, їй пощастить подружитися з нею. Тоді, можливо, Вікка стане толерантнішою і навчить її простішого методу опанування Традиції Місяця.

      Тим часом Вікка нанизувала подію на подію, тему на тему й, виливши своє обурення з приводу недбалості ледачих слюсарів-водопровідників, стала переповідати свою сьогоднішню розмову з управителькою будинку і про те, як вони посварилися, бо так і не змогли дійти згоди, яку платню треба давати консьєржу. Цю важливу інформацію вона доповнила розповіддю про пенсії, що їх отримують мешканці їхнього дому.

      Брида відповідала на цей потік думки схвальним підтакуванням. Вона погоджувалася з усім, що казала співрозмовниця, але вже не сприймала жодного її слова. Смертельна нудьга опанувала її; дивне базікання тієї жінки про водопровідників, консьєржів та мешканців у таку ранню годину було однією з найнудніших розповідей, які вона будь-коли вислуховувала. Вона намагалася бодай якось розважити себе, ковзаючи поглядом по картах, розкладених на столі, пильно придивляючись до дрібних деталей, яких не помічала раніше.

      Вряди-годи Вікка запитувала, чи вона її слухає, і Брида відповідала, що так, слухає. Але її розум був десь далеко, він подорожував там, де вона ніколи раніш не бувала. Кожна деталь, помічена в картах, здавалося, заводила її все далі в цю подорож.

      Зненацька, як людина, що поринає в сон, Брида помітила, що вона вже не слухає співрозмовницю. Якийсь голос, голос, що, здавалося, лунав десь усередині неї – хоч вона й знала, що він лунає зовні, – нашіптував їй: «Ти розумієш?» – СКАЧАТЬ