Вероніка вирішує померти. Пауло Коельйо

Чтение книги онлайн.

      «Ніхто нічого не знає про Словенію, – подумала Вероніка. – Навіть де вона розташована».

      Проте Словенія так чи інак існувала, вона була зовсім поруч, була горами, що оточували її, була майданом, який вона бачила перед своїми очима. Словенія була її батьківщиною.

      Вона відклала журнал, тепер він її не цікавив, вона була надто обурена світом, що зовсім не помічав існування словенців; честь її народу не вселяла йому поваги. Настав час відчути гордість за себе, знати, що вона виявила мужність нарешті попрощатися з цим життям: яке щастя! І вона зробила це в той спосіб, про який завжди мріяла – за допомогою пігулок, які не залишають слідів.

      Вероніка згаяла півроку, щоб роздобути пігулки. Зневірившись у тому, що їх знайде, вона обмірковувала можливість перетяти собі вени. Навіть знаючи, що вона заллє кімнату кров’ю, стривоживши і стурбувавши черниць, людина, що накладає на себе руки, думає насамперед про себе, а не про інших. Вона була налаштована зробити все можливе, щоб її смерть не завдала людям великого клопоту, але якщо перетяти вени буде для неї єдиною можливістю вчинити акт самогубства, то нема чого робити – черницям доведеться відмивати кімнату від крові, проте вони швидко забудуть про цю історію, якщо не матимуть труднощів із тим, щоб здати її новим пожильцям. Зрештою, навіть наприкінці двадцятого сторіччя люди досі вірять у примар.

      Звичайно, вона могла б вистрибнути з вікна одного з небагатьох висотних будинків Любляни, але навіщо ті зайві страждання батькам? Крім горя, якого завдасть їм смерть дочки, вони ще й муситимуть упізнавати її скалічене тіло. Ні, таке рішення було б набагато гіршим, аніж просто стекти кров’ю, бо залишило б невитравні знаки на двох людях, які бажали їй тільки добра.

      «Зі смертю дочки вони звиклися б. Але її розтрощений череп забути не змогли б».

      Постріл у голову, стрибок із висоти, повішення – усе це суперечило її жіночій природі. Жінки, коли вони накладають на себе руки, обирають більш романтичні способи – ріжуть собі вени або ковтають надмірну дозу снодійних пігулок. Про це свідчать, наприклад, самогубства принцес або голлівудських актрис, яких покинули чоловіки.

      Вероніка знала, що попрощатися з життям можна, тільки дочекавшись слушного часу. І так сталося: двоє її друзів, змучені наріканнями на неспроможність заснути, роздобули – кожен окремо – по дві коробки сильнодійного наркотику, який уживали музи´ки місцевого гурту. Вероніка протягом тижня зібрала на своєму нічному столику чотири коробки снодійних таблеток, фліртуючи зі смертю, яка наближалася, і прощаючись – без будь-яких сентиментальних почуттів – із тим, що ми називаємо Життям.