Операція «Вишиванка». Сергій Батурин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а комсомольський секретар став до нього придивлятися: сам-то давно мітив у секретарі райкому, і його туди в принципі погодилися взяти за умови, що буде пред'явлена міцна заміна. Володимир на роль нового комсомольського вождя заводської молоді за всіма параметрами годився. Крім одного. В ті часи для просування по кар'єрних сходах вимагалося бути членом КПРС. Студентів в партію не приймали майже ніколи, інженерів – нечасто, бо для міста існував чіткий норматив: з чотирьох прийнятих троє повинні бути робітниками, а вони-то якраз ставати партійцями не надто прагнули. Але комсомольський секретар об'єднання був не ликом шитий: він записав Володимира як першочерговий резерв на свою посаду, і питання вирішилося, резервіста тут же без зволікань прийняли в кандидати в члени партії.

      Комсомольський вожак задоволено потирав руки, вже уявляючи себе господарем в райкомівському кабінеті, але тут його несподівано запросив начальник «першого відділу». Такі підрозділи тоді були на кожному більш-менш великому виробництві. Вважалося, що вони забезпечують режим секретності: країна-то майже вся працювала на оборону, але насправді функції були значно ширшими – представництва Комітету держбезпеки в оборонному секторі промисловості, ніяк не менше. Дуже часто такі підрозділи очолювали нестарі комітетські відставники, переведені до активного резерву.

      Ясна річ, від явки у випадку таких запрошень відкрутитися було неможливо, хоча ходити туди, як запрошеним, так і незваним, пристрасного бажання простий народ не відчував. Але комсоргові куди було діватися?

      Розташовувалася ця служба в заводоуправлінні, в кабінеті за оббитими чорним дерматином дверима, прикрашеними стандартною – золотистий шрифт на червоному склі – табличкою: «Начальник відділу режиму». Всі інші внутрішні двері в будівлі, навіть двері до приймальні генерального директора, були обклеєні лакованим дерев'яним шпоном, і ця відмінність відразу ж впадала у вічі. А ось внутрішнім оздобленням кабінет не відрізнялося від побратимів: пристойних розмірів двотумбовий стіл начальника відділу, до нього ніжкою букви «Т» приставлено іншого – без тумб, але довшого; біля нього – стільців з десяток. Дві шафи конторські – нічого особливого, такі ж і в комітеті комсомолу, хіба що в цих – скло матове. А на стінці за спиною в господаря кабінету – портрет, та не Михайла Сергійовича із замальованою родимою ляпкою, а мужчини серйозного – голови КДБ СРСР Віктора Михайловича Чебрецова. Дивиться з рамки головний чекіст пронизливим поглядом – моторошно стає, немов портрет може бачити людину наскрізь.

      На столі – за новою модою – запустіння: набір писального приладдя, перекидний календар та бронзовий бюстик Дзержинського. І все: ані паперів, ані документів. На тумбочці біля столу – два телефони: міський і внутрішній.

      Секретар увійшов і побачив: той, до кого викликали, сидить, книжечку гортає, хто в курсі – відразу пізнає: довідник заводської АТС. Господар кабінету привітався кивком, жестом СКАЧАТЬ