Операція «Вишиванка». Сергій Батурин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з роботи матір і застукала парочку за цим заняттям. Увечері прийшов зі служби татко, був негайно повідомлений дружиною про трапунок, і батьки завели на два голоси: так ти негідник, та як ти посмів, та це розпуста, та ти збезчестив дівчину… «Звідки їм знати: я «збезчестив» чи до мене вже так було?» – крутилося в голові у Володі. Говорили вони все це тому, що дійсно так вважали, або ж через те, що так, за їхніми поняттями, слід було говорити в цій ситуації, залишилося нерозкритою таємницею до цих пір. Хай там як, але він стояв перед ними, як школяр, що розбив м'ячем скло в кабінеті завуча, а вони вичитували – мамо, не горюй! – ніби як на партзборах!

      – І давно ви цим займаєтеся? – не вгамовувалася мати.

      Зрештою, двоє дорослих людей на підставі взаємної згоди із задоволенням робили те, що радянськими законами начебто заборонено не було… Він не витримав:

      – Ми повнолітні, і все це відбувається у нас за згодою. Чого ви від мене хочете?

      – Як чесний чоловік ти зобов'язаний одружитися, – з кам'яним обличчям видав батько сталевим голосом.

      – Тату, я її не кохаю, – заперечив юнак.

      – Отже, займатися статевими зносинами, – старомодно назвав секс глава сім'ї, – з дівчиною ти хочеш, а як одружитися – ти її не кохаєш?

      – Та й вона мене не кохає, це в нас просто данина природі. Ми ж дорослі люди! – спробував відстояти свою позицію син. – У нас є в цьому потреба, і вона природна…

      – Бач, не кохає, – включилася до розмови мати. – Багато ти знаєш про любов! Та якщо дівчина дозволяє тобі робити таке, то вона кохає!

      У голосі матері звучало непідробне переконання: в її часи і в її колі найчастіше траплялося саме так.

      – Слухай, що мати говорить! – владно й дещо роздратовано велів батько. – І ще: ти хіба не розумієш, в якому будинку ми живемо?

      Будинок дійсно був непростим: одним з трьох або чотирьох, побудованих управлінням справами ЦК КПУ в межиріччі вулиць Суворова і Лейпцизької й заселених відповідальними партійними працівниками досить високого рангу. Звісно, тут і взаємини у мешканців специфічні, і увага до них особлива… Сім'я не так давно переїхала сюди з відомчого будинку комітету держбезпеки на вулиці Чекістів. Тут і квартира була кращою: чотири роздільних кімнати пристойних розмірів, два санвузли, дві великих лоджії. Простора світла кухня чого вартувала! І відомча приналежність будови теж, напевно, була плюсом. Жити в будинку, повному твоїх співробітників – мало радості, а якщо всі вони до того ж – чекісти, і при цьому зовсім не факт, що всі, як один, до тебе доброзичливі…

      – Будинок як будинок, звичайний – покривив душею Володимир. Насправді за роки мандрів сім'ї по різних містах надивився він всяких жител і не міг не розуміти переваг теперішнього.

      – Тут мешкають люди, які перебувають у високому партійному керівництві! – вагомо сказав батько. – Цей будинок під особливим захистом; ті, кому СКАЧАТЬ