Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Один сліпий, другий кривий,

      А третій горбатий.

      Йшли в Суботов про Богдана

      Мирянам співати.

      Що то, сказано, ворони.

      Уже й помостили,

      Мов для їх те сідало

      Москалі зробили.

      А для кого ж? Чоловіка,

      Певне, не посадять

      Лічить зорі…

      Ти то кажеш.

      А може, й посадять,

      Москалика або німця.

      А москаль та німець

      І там найдуть хлібець.

      Що це таке верзете ви?

      Які там ворони?

      Та москалі, та сідала?

      Нехай Бог боронить!

      Може, ще нестись заставлять,

      Москаля плодити.

      Бо чутка є, що цар хоче

      Весь світ полонити.

      А може, й так! Так на чорта ж

      Їх на горах ставить?

      Та ще такі височенні,

      Що й хмари достанеш,

      Як вилізти…

      Так от же що:

      Ото потоп буде,

      Пани туда повилазять

      Пани дивиться будуть,

      Як мужики тонутимуть.

      Розумні ви люди,

      А нічого не знаєте!

      То понаставляли

      Ті фігури он для чого;

      Щоб люди не крали

      Води з річки та щоб нишком

      Піску не орали,

      Що скрізь отам за Тясьмою.

      Чорт зна що провадить!

      Нема хисту, то й не бреши.

      А що, як присядем

      Отутечки під берестом

      Та трохи спочинем!

      Та в мене ще шматків зо два

      Є хліба в торбині,

      То поснідаєм в пригоді,

      Поки сонце встане…

      Посідали. – А хто, братця,

      Співа про Богдана?

      Я співаю. І про Ясси,

      І про Жовті Води,

      І містечко Берестечко.

      В великій пригоді

      Нам сьогодня вони стануть!

      Бо там коло льоху

      Базар люду насходилось

      Та й панства не трохи.

      От де нам пожива буде!

      Ану, заспіваєм!

      Проби ради…

      Та цур йому!

      Лучше полягаєм

      Та виспимось. День великий.

      Ще будем співати.

      І я кажу: помолимось

      Та будемо спати.

      Старці під берестом заснули;

      Ще сонце спить, пташки мовчать,

      А коло льоху вже проснулись

      І заходилися копать.

      Копають день, копають два,

      На третій насилу

      Докопалися до муру

      Та трохи спочили.

      Поставили караули.

      Ісправник аж просить,

      Щоб нікого не пускали.

      І в Чигрин доносить

      По начальству. Приїхало

      Начальство мордате,

      Подивилось. «Треба, – каже, —

      Своди розламати,

      Верней СКАЧАТЬ