Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      От умерла й мати,

      Ти й зостався; а я й кажу

      Покойній Марині,

      Таки жінці: „А знаєш що!

      Возьмім за дитину“, —

      Тебе б то це. „Добре“, – каже.

      От ми й спарували

      Вас з Яриною докупи…

      А тепер осталось —

      Ось бачиш що? ти на порі,

      І Ярина спіє…

      Треба буде людей питать!

      Та що-небудь діять!

      Як ти скажеш?» – «Я не знаю,

      Бо я думав теє…»

      «Що Ярина сестра твоя?

      А воно не теє…

      Воно просто, як любитесь,

      То й жінкою буде.

      Та перш ось що! треба буде

      І на чужі люди

      Подивитись, як живуть:

      Чи орють,

      Чи не на ораному сіють

      І просто жнуть,

      І немолоченеє віють,

      Та як і мелють, і їдять —

      Все треба знать.

      Та от як, брате: треба в люди

      На год, на два піти

      У наймити;

      Тойді й побачимо, що буде.

      Бо хто не вміє заробить,

      То той не вмітиме й пожить.

      А ти як думаєш, небоже?

      А коли хочеш, сину, знать,

      Де лучче лихом торговать,

      Іди ти в Січ; як Бог поможе,

      Там наїсися всіх хлібів.

      А я їх їв.

      І досі нудно, як згадаю!..

      Коли заробиш, принесеш,

      А не заробиш, поживеш —

      Моє добре; та звичáю

      Козацького наберешся,

      Та побачиш світа, —

      Не такого, як у Братстві,

      А живі мисліте

      На синьому прочитаєш;

      Та по-молодечій

      Будеш богу молитися,

      А не по-чернечій

      Харамаркать. Отак, сину.

      Помолимось Богу

      Та сивого осідлаєм —

      І гайда в дорогу!

      Ходім, лишень, полудновать.

      Що ти там, Ярино,

      Змайструвала?» – «Уже, тату».

      «Отаке-то, сину!»