Місто кісток. Кассандра Клэр

Чтение книги онлайн.

      – Бейн, – казала Джоселін, – я дзвоню йому вже три останні тижні. Голосова пошта повідомляє, що він у Танзанії. Що ще мені робити?

      – Джоселін, – Люк затнувся, – ти ж не зможеш постійно до нього звертатися.

      – Але Клері…

      – …не Джонатан, – прошепотів Люк. – Ти сама не своя відтоді, як це трапилося. Але Клері – не Джонатан.

      «А до чого тут мій тато?» – подумала Клері, здивувавшись.

      – Я ж не можу просто тримати її вдома та не пускати на вулицю. Вона не буде це терпіти.

      – Звичайно! – Люк розізлився. – Вона не хатня тварина. Клері вже підліток. Майже доросла.

      – Якби ми виїхали з міста…

      – Поговори з нею, Джоселін, – наполягав Люк. – Саме про це.

      Він повернув ручку дверей, і… Джоселін скрикнула від несподіванки.

      – Господи! – вигукнув Люк.

      – Ні, це лише я, – сказав Саймон, що стояв за дверима. – Хоча мені вже казали, що ми разюче подібні.

      Він махнув Клері з порогу:

      – Ти готова?

      Опанувавши себе, Джоселін запитала:

      – Саймоне, ти часом не підслуховував?

      Хлопець закліпав очима:

      – Ні, я щойно підійшов. – Саймон перевів погляд зі зблідлої Джоселін на похмурого Люка. – Щось трапилося? Я невчасно?

      – Не переймайся, – відповів Люк. – Ми вже закінчили. – Посунувши Саймона, він швидко спустився сходами. Внизу з грюкотом зачинилися двері під’їзду.

      Саймон нерішуче тупцював біля дверей:

      – Я можу заскочити пізніше. Справді. Це не проблема.

      – Річ у тому… – почала Джоселін, та Клері вже була на ногах.

      – Забудь, Саймоне. Ходімо, – Дівчина схопила з гачка свою сумку й закинула її через плече, сердито дивлячись на маму. – Побачимося, мамо.

      Джоселін знервовано закусила губу.

      – Клері, думаю, нам потрібно поговорити.

      – У нас буде повно часу у відпустці, – ущіпливо відповіла дівчина і задоволено відзначила, як маму аж пересмикнуло від розпачу. – Мене не чекай, повернуся пізно, – додала вона і потягла приголомшеного Саймона до вхідних дверей.

      Саймон обернувся через плече. Джоселін стояла у дверях, схрестивши руки на грудях, самотня та нещасна.

      – До побачення, місіс Фрей! – крикнув він. – Гарного вечора!

      – Замовкни, Саймоне! – Клері перервала його і з гуркотом зачинила двері, заглушивши відповідь своєї матері.