Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Олександр Ільченко страница 48

СКАЧАТЬ хоч і пихатий, і злостивий, і владолюбний, але живий, бо вдихнув йому душу художник, який, проте, не був митцем більшим за Господа Бога, і тому все вийшло в цьому потворному характері не так, як художник хотів: каліка уявив себе янголом, надлюдиною, котрій, бач, од Бога судилось над безкрилими панувати.

      І скільки літ потому каявся Мамай, що пустив на світ таке страховисько, знехтувавши святу повинність художника – відповідати за свої витвори перед Богом і людьми.

      При початку нашої книги річ була про Бога, котрий, пустивши в світ людей, незабаром збагнув, що роблять вони зовсім не те, чого хотілось би Творцеві, не те, що їм робити слід, бо й Господь Бог, сотворивши окрасу природи – людину, не все в ній зміг, у цій своїй перлині, піднести до вінця творіння, не все було в ній таке чисте й людяне, як Господові, мабуть, марилось у його першім творчім пориванні, хоч і набріхано ж, мабуть, на Творця в Біблії, в Первій книзі Мойсея: «І бачив Бог, же все, що сотворив, було аж вельми добре», набріхано-таки, бо самовдоволення ніколи й ніде не було притаманним істому творцеві, художникові, а може, згарячу Господь у добрім ставленні до своїх витворів і помилявся попервах, бо ж існував він сам-один на світі, і нікому було сказати правду, скласти ціну, нікому ж було Творця по-дружньому взяти за лікоть і щиро порадити, бо ж критиків щирих тоді не було ж, а сопіння та гарчання диявола, злобно настроєного супроти всього доброго та світлого, кому ж хотілось на таке зважати!

      Отже, візьми ти мене за лікоть, мій друже критику, пораднику й наставнику, і поможи розміркувати: чому це Козака Мамая аж така біда спіткала, аж така притуга, що довелось художникові каятися в тім, же необачно випустив у світ свого однокрилого недолюдка? Чому так сталося? Чи він життя не знав, художник? Чи проти правди схибив? Чому ж його спостигла найстрашніша мука? Поміркуймо ж разом, бо ж настала вже пора, коли добрі товариші наші стають суворими критиками і суворі критики наші стають добрими товаришами, і не прожити нам без цього товариства.

      Бо ж нинішнім художникам чи й драматургам важче ж, либонь, як було колись Богові: у безсмертного Творця всі сотворіння були смертні, а нині ж – художник, коли він справді-таки художник, пускає в світ сотворіння безсмертні, котрі живі, поки живе народ.

      Саме тому ж то, видно, Господь Бог (та й архангели всякі) не дуже й полюбляють нашого брата, митців, котрі, либонь, створили колись і самого Господа Бога.

      58

      Кепкуючи, спитав же колись святий Петро в Творця-Вседержителя:

      – То хто ж кого сотворив? Чи ти, Боже, людей? А чи грішні люди – тебе? Які-небудь художники? Чи драматурги? А?

      – Про те в Святому Письмі докладно сказано.

      – А справді було як?

      – Я вже й не знаю…

      I Господь Бог, в збентеженні, задумався… Хоч і не міг він того зрозуміти, що зникне він, безсмертний Бог, саме в ту мить, коли помре останній з тих недолугих людей, хто в Бога вірить, і він чомусь гнівався та й гнівався-таки на скульпторів, художників і драматургів, бо ж про всі їхні муки нічого не знав.

СКАЧАТЬ