Название: Дядечко на ім’я Бог
Автор: Євген Положій
Издательство: Фолио
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-03-4494-5
isbn:
Бальзам на серце – саме таке відчуття переповнювало всю мою сутність. Збентежений побаченим, ні, не побаченим – відчутим, я виходжу з мечеті Омейядів. Розмовляти не хочеться, Іко також мовчить, але, я так розумію, її більше вразила архітектура і велич споруди, ніж атмосфера. Ми виходимо до пам'ятника Салах-ад-Діну і його воїнам, я вдивляюся в їхні обличчя, і – чи мені здається, чи так воно і є – обличчя напрочуд слов'янські, як, зрештою, і зброя, і шоломи. Я ділюся враженнями з Іко, але вона нічого не відповідає, лише сміється і швидко цілує в щоку – публічні прояви почуттів тут не вітаються – мовляв, не мели дурниць. Ну, звісно, вона вивчає історію релігій у Токіо, а я – я зовсім про це нічого не знаю, я лише спостерігаю, але, здається, я можу відчувати і бачити трохи більше. Поруч із мечеттю Омейядів і пам'ятником Салах-ад-Діну – його ж невеличкий мавзолей. Стіни прикрашені прекрасною різьбою – цитати з Корану, під рифленим куполом – дві гробниці, Салах-ад-Діна та його найближчого соратника. Цікаво і незвично. На виході на нас налітають продавці шкарпеток, агресивно тикаючи нам їх мало не під ніс. Я відповідаю «ні» спочатку ввічливо, потім жорстко і, нарешті, грубо. Так вони краще розуміють. Такого типу люди однакові всюди.
У Дамаску досить легко орієнтуватися – просто в центрі височить величезний хмарочос із рекламним надписом «Кенвуд». Куди б ти не пішов, його завжди видно, а в товстому англійському довіднику Іко «Лонлі Пленет», який поза порівняннями з моїм російським варіантом «Ле Пті Фюте», є детальна мапа міста. Тож можна гуляти скільки вистачить сил, орієнтуючись за «Кенвудом» та легендарною горою Хермон, чия засніжена вершина наче стереже Дамаск.
(Знову ж таки, не можу втриматися і не дописати враження про міста і гори з інших подорожей. У кожного великого міста є своя Гора. Придивіться до визначних древніх міст світу і прислухайтеся до їхніх легенд – і ви обов'язково почуєте голос таємничої Гори, Священної Гори…)
Ми йдемо далі, забрідаємо в палац-музей паші Азіма: медресе, відпочивальні, кімната дружин, турецькі бані, майстерні і навіть ляльковий театр, у дворику вже квітнуть абрикоси і співають канарки в маленьких клітках. Я тримаю Іко за руку, я безмежно щасливий, ніщо не може потурбувати мого спокою. Усі негаразди – там, далеко, за тисячу кілометрів, вони повільно згасають у неясних спогадах…
У перший день, коли я ще бродив по Дамаску сам, я познайомився з Мударом Сабехом. Я йшов по Прямій вулиці (via Pecta, Іко потім сказала, що про неї згадується в Біблії), а назустріч прямували троє, здається, канадських військових. Я не втримався і голосно сказав російською: «Які класні чоботи!» Я трохи поведений на чоботах, дуже люблю їх носити, вони зручні і міцні, а ті, що я побачив на канадцях, були моєю мрією. «Де класні чоботи?!» – несподівано почув я за спиною російською зі специфічним акцентом. Світловолосий невисокий хлопець зі світлими очима, якого я, обернувшись, СКАЧАТЬ