Пластик. Артем Чех
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Пластик - Артем Чех страница 13

Название: Пластик

Автор: Артем Чех

Издательство: Фолио

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-966-03-4319-1

isbn:

СКАЧАТЬ у будь-якому випадку…

      – Сподіваюся… Отже, ви згодні з моєю пропозицією?

      Олександр Миколайович спітнів. У своєму задумі стовідсоткової впевненості він не мав (він знав лише те, що Малишева запрошувати він не буде), однак і задню вмикати, виставляти себе боягузом перед Власовою теж не хотілося.

      – Згоден, – сказав Культурний, відчуваючи, як піт підступними цівками спускається до його куприка.

      – Тоді… Щасти.

      Власова підвелася з місця, за нею піднявся Культурний.

      – На все добре, – відкланявся Олександр Миколайович.

      – Бережіть себе, – з холодним, неначе зимове скло, спокоєм промовила Власова і розчинилася в гірському пейзажі…

      – Не жінка – сталь, – промовив Культурний вже в приймальні.

      Біля вікна сиділа нетвереза Арина Родіонівна і, не звертаючи уваги на Олександра Миколайовича, тихенько співала:

      – Где же кружка, где же кружка бедной юности моей, выпьем с горя, выпьем с горя – сердцу будет веселей…

      «Перебріхує поета», – подумав Культурний.

      7

      Релігійний діяч Леопольд Лємкус був людиною більш ніж загадковою.

      Зовні був схожий на Путіна, точніше, не на самого Путіна, а на пана Арнольфіні, зображеного ван Ейком поруч із дружиною. Такі самі тонкі риси обличчя, майже нездорова худорба й сухотна блідість.

      Його погляди на релігію за останнє десятиліття змінювались ледь не щороку. Виходячи з того, що церква у містечку була одна і релігійний діяч також був один, мешканцям нічого не залишалось, як наслідувати Лємкусу.

      Батьки Лємкуса, латвійські націоналісти, свято вірили, що Латвія в недалекому майбутньому перетвориться на справжню європейську державу, і, маючи змогу стати емігрантами і перебратись до Сполучених Штатів – ще наприкінці сімдесятих, вони, проте, зволіли залишитися у Ризі й виховати з сина справжнього патріота та національно свідомого громадянина Латвії. Так, у принципі, й було. До вісімдесят дев'ятого року Леопольд мешкав у Ризі, ненавидів совєтів і працював наглядачем ризького слідчого ізолятора, але Лємкус був людиною тонких душевних настроїв і високих матерій, писав римовані словосполучення, називаючи це поезією, ходив у кіно тверезий, а виходив п'яний і заплаканий, нервував кожного разу, коли повз нього проходила невродлива жінка – він взагалі любив лише невродливих жінок, казав, що у них знаходить «успокоєніє душі».

      У дев'яностому році, невідомо через які причини, Лємкус перебрався до, в принципі, братньої України, став до лав національного руху, вивчив українську мову й пішов працювати помічником попа. Піп був людиною освіченою, а тому його фінансове становище поліпшувалося з кожною годиною, аж поки на нього не наїхали молодчики в куртках із шкірозамінника, які (не куртки, звичайно), наїжджали тоді на всіх живих, мертвих і на дружин мертвих. Піп утік у Лубни Полтавської області, а Леопольд Лємкус, довірена особа попа, – до нашого містечка. Тут він заснував свою церкву адвентистів. СКАЧАТЬ