Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Не опускаючи очей… - Вадим Крищенко страница 15
Название: Не опускаючи очей…
Автор: Вадим Крищенко
Издательство: Фолио
Жанр: Поэзия
isbn: 978-966-03-6260-4
isbn:
З криниці життя ще не випито все.
І слово привітне, і слово неждане
Мені рідну пісню на крилах несе.
Сьогодні мій день. День добра, і любові,
І ніжної музики в затінку тиш.
Твій погляд, кохана, і коси шовкові
Такі чарівні, як ніколи раніш.
Сьогодні зі мною вітається чемно
Берізка і небо – таке осяйне.
Сьогодні весна ніби та наречена,
Що вибрала з тисячі інших мене.
Хай завтра на очі накотить сльозина,
Із дерева втіхи залишиться пень
І знову під серцем загіркне полинно…
Та це не сьогодні… Сьогодні – мій день.
Нам треба вишити рушник,
Рушник любові та єднання.
Вплетімо пісню, а не крик
У це народне вишивання.
Нам треба вишити рушник,
Де кожна ниточка квітчаста,
Щоб кожен з нас до правди звик,
Повірив, що зустріне щастя.
Щоб розбрат вже навіки зник,
Загоїлись минулі рани —
Нехай простелиться рушник
На вулиці і на майдани.
Хай кожен ниточку вплете,
Не поспішаючи, поволі,
В це вишивання золоте,
Як в день новий своєї долі.
Український рушник —
З ним в дорогу рушай.
Український рушник —
Це найкраща з прикрас.
Український рушник,
Як вкраїнська душа, —
Хай вітає усіх,
Хай згуртовує нас.
Та невже це відцвітають вишні?..
Ми так рідко тут були в саду.
Біля плоту саджанці колишні
Розрослися в довгому ряду.
У турботах якось непомітно
Пролетів, як птах, засівний час.
Скоро в шибку знов загляне літо,
Щоб до себе запросити нас.
Скоро трави, що на оболоні,
Голосом твоїм гукнуть мене,
Скоро, скоро ягоди червоні
Нам вишнева гілка простягне.
А за літом осінь – жінка пишна
Одягне намисто золоте…
Та не поспішаймо… Біла вишня
Ще сьогодні у саду цвіте.
(З іронічним усміхом)
За обрієм, за далями
Журавлики дитинства.
Забулося, згадалося,
Припало жовтим листом…
Потішилась весняночка
Й розтала у тумані…
Були колись паняночки —
Уже зробились пані.
Давно ті трави скошені,
Що липли до сорочки…
У літ товстому зошиті
Все меншає листочків.
Погасли дальні вогники,
Що кликали щовечора…
Зробились очі вогкими,
Бо тугою обпечені.
Не множаться, а діляться
Літа, де більше осені…
А я на щось надіюся,
Надіюся і досі я…
Журу за хвіртку вижену
Та й покепкую трішки…
Була колись горішина,
А СКАЧАТЬ