Санькя. Захар Прилепин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ой, тітонько! – він різко обірвав сміх, примітивши щось.

      Веня підбіг до вікна першого поверху й забарабанив у скло.

      – Тітонько, не йди!

      Жінка повернулася до вікна, кивнула головою: «Чого треба?»

      – Нас доганяють! Там! Б’ють і доганяють! Відчинить вікно! Доганяють! – Веня почав безумно жестикулювати. Він явно ще не вирішив, кого йому зображувати: плаксивого юного ідіота й тиснути на «тітонько, пожалійте!» або серйозного молодого хлопця, у якого проблеми з законом: «Допоможіть, жіночко! Із кожним може трапитися!» Врешті-решт, дві ці личини безсистемно мінялися на обличчі у Вені, не викликаючи у жінки за вікном довіри.

      – Бля, хоч би бабця яка була. Бабця б пожаліла, – вилаявся Веня, коли жінка, так і не відповівши нічого, засмикнула штори, втім, залишившись стояти біля вікна: угадувався її важкий силует.

      – У неї, напевно, інші вікна виходять на вулицю… – сказав Сашко й обірвав фразу: і так було ясно, коли жінка бачила, що вони там витворяли, вона їх ніколи не впустить.

      – У нас ще хвилини дві… – прикинув Веня, явно прослухавши відповідь. – Сашко, побався! – згадав він, – «побався» було його улюбленим слівцем, яке мало безліч значень, цього разу воно означало: «Зараз я тебе здивую!» – Там попереду нас спортсмен біг, бігун. Легкоатлет, точно. Ранкова недільна пробіжка. Він першим вибіг на спецназ. У червоних трусах. Ех, вони його й нахерячили одразу! Дебіли, бля. Зміцнив здоров’я хлопець…

      Пролунали кроки, і Веня застиг з посмішкою на обличчі, а Сашкові захотілося присісти або навіть прилягти.

      У двір забіг Льоха Рогов – хлопець звідкись із Півночі. Із Сєверодвінська, здається.

      Вони були ледь знайомі, але Сашко вже примітив Льошку – оцінивши його твердий, ненапускний спокій.

      – Ви чого тут стоїте? – запитав Льоха рівним голосом.

      – Там уже менти? – відповів Сашко питанням на питання.

      – Метрів сто ще буде до них. Тут тупик? Сусідній двір, здається, прохідний. Я тут гуляв учора.

      Вулиця знову бахнула по очах усім своїм розвалом і розгромом.

      – Тачку підпалили! – вигукнув Веня радісно.

      У повітрі стояв гамір собачого гавкоту, сирен, свистків.

      Сашко примітив ще дві перекинуті машини, одна з них – метрів за сімдесят нижче по вулиці – дійсно, горіла. Ніхто не підходив до неї близько. Тому, схоже, і не з’явилася ще міліція, яка просто лякалася вибуху. Друга – розмірено погойдувалася на даху за десять метрів од хлопців.

      Біля неї пританцьовувала під виття сигналки баба-алкоголічка, із брудним обличчям і вологими, немов вивернута щока, губами. Баба посміхалася, розкриваючи беззубого рота.

      Трохи віддалік стояв парубок з дипломатом, чомусь тримаючи в руці ключі.

      «Це його машина», – здогадався Сашко.

      Веня зупинився на мить:

      – Чуєш, земеля! – покликав він парубка, який нервово кривив обличчя.

      Той обернувся.

      – Виключи СКАЧАТЬ