Санькя. Захар Прилепин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Разом бахнуло кілька петард, слідом у міліцію полетів вибухопакет – плюхнувся й мутно задимився біля офіцера, який зразу ж шарахнувся з переляку.

      Сашко побачив, як якийсь міліціонер, що не розібрався, у чому справа, розвернувся й побіг невідомо куди по вулиці, лише кашкет його покотився.

      – Ре-во-лю-ці-я! – лунало вже на грані істерики, і шеренга тупотіла в лад кросівками й розбитими берцями.

      Над шеренгою спалахнуло кілька фаєрів.

      Сашко вже тримав у руках огорожу й тягнув її на себе. З іншого боку в огорожу вчепилися ошалілі міліціонери.

      Із-за їхніх спин розмахував кийком офіцер, намагаючись поцілити Сашкові по голові. Сашко ухилявся, то відпускаючи огорожу, то знову боязко хапаючись за неї, немов за гаряче залізо.

      Офіцер перехопив кийок в іншу руку й, приловчившись, збоку вліпив удар Вені, на щоці його миттєво з’явився розпухлий червоний рубець.

      – Древко! – обернувшись назад, біснувато посміхаючись, крикнув Веня. – Древко сюди!

      Йому передали прапор. Веня ривком зірвав матерію й одразу ж, могутньо замахнувшись древком, обрушив його на офіцера. Той якраз із захватом тикав гнучким кийком комусь в обличчя й не побачив удару.

      Кашкет його зліз на потилицю, кров одразу потекла рівним струмочком посеред чола й у перенісся розійшлася по бровах, щоках і очницях.

      Офіцер дивився нагору, вивернувши одурілі очі, немов намагаючись побачити рану.

      На плече Сашкові лягло, подібно до списа, ще одне древко, тканина прапора звісилася вниз. Краєм ока він побачив інші прапори, спрямовані вістрями в міліціонерів і «строковиків», що стримували огорожу.

      Позаду на Сашка надавили ще раз, так сильно, що він повалився. Падаючи, Сашко вперся руками в груди «строковикові», той злякано моргав, піднявши вертикально кийок, чи то не вміючи ним розмахнутися, чи то боячись ударити.

      Сашко втримався на ногах, відштовхнув «строковика» і, схопившись за секцію огорожі, яку вже ніхто не тримав, підняв вгору над головою. Ватага, що невпинно репетувала, вирвалася із загону. Міліціонери відбігли, нерішуче дивлячись на втікачів. Хтось повів офіцера з розбитою головою до міліцейської машини.

      – Хлопці, я вас благаю! – запізніло кричав хтось на трибуні.

      Звідкись ізбоку вже набігали омонівці, дужі хлопці в камуфляжі.

      «Троє… – схопив очима Сашко. – Поки тільки троє».

      Ледь не вивернувши суглоби, Сашко кинув огорожу в їхній бік. Вона загуркотіла на асфальті, не долетівши до втікачів. Сашко бачив, що зупинені омонівці кричать йому щось зле, але слів не розібрав. Вони знову рушили на нього, і тоді Сашко схопив ще одну секцію.

      Кинута огорожа накрила одного з омонівців, він криво завалився під вагою важкого заліза. Двоє інших стали його визволяти.

      – Зберігаємо спокій! – викрикували з трибуни. – Продовжуємо мітинг!

      Хлопці рвонули уперед, по проспекту. Міліція безсило стояла, немов почесна варта, СКАЧАТЬ