Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

Чтение книги онлайн.

      – А в мене спрагу прожене це винце.

      – Хай знають під дзенькіт боклаг і пляшок: утратили спрагу, нема її чого в собі шукати, – її вигнали часті винні клістири.

      – Всевишній створив планети, а ми по них плентаємося і припланечуємося.

      – У мене Господеве слово на устах: Sitio![20]

      – Азбест, тобто камінь, і той не такий нескрушний, як непогасима спрага, яку оце чує моє високопреподобіє.

      – Апетит, як сказав Ангест Манський, ся рождає під час їди, а спрага ся рождає під час пиття.

      – Чи є помічне від спраги?

      – Є, але не те, що рятує від собачого укусу: як бігтимеш позад собаки, він зроду тебе не вкусить, як бігтимеш із питвом назустріч спразі, вона тебе завжди обминатиме.

      – Ловлю тебе, виночерпію, на слові! Будь невичерпний! Ще черепушку! Арґус, щоб бачити, був стоокий, а корецький має, як той Бріарей, бути сторуким, аби черпати й черпати.

      – Спершу мочеморди, а потім сушеморди!

      – Білого! Сип, сип, хай йому біс! Добру повну: язик у мене наче терпуг.

      – Смикнімо, службо!

      – П'ю до тебе, друзяко! Вперед!

      – Пішло, як брехня по селу!

      – О lachryma Christi![21]

      – Це девіньєрське – піно!

      – Біле винце – розкіш!

      – Оксамитове, їй-бо!

      – Оце воно: карноухе, деруче, вовнясте!

      – Друже, по новій!

      – Скільки не подаватимуть, ми не скажемо: «Пристав!»

      – Ex hoc in hoc[22]. І ніякісінького мошенства! Беру всіх у свідки. Я оце перепив усіх. Я – панотець Перепивайло.

      – О п'яндиголови! О жадаки! Посмагли як жаби у болоті!

      – Пахолку, друже, повну, та пильнуй, аби з коронкою!

      – Просто шапка кардинальська!

      – Natura abhorret vacuum.[23]

      – Хоть би рісочку – мусі напитися.

      – Давай по-бретонській!!

      – До дна!! До дна!

      – Дерболизнемо цього зілля!

      Розділ VI

      Яким химерним робом Ґарґантюа на світ народився

      Ще не вщухла ця п'яненька перебендя, як Ґарґамелла відчула у животі завійницю. Ґранґузьє підхопився і, гадаючи, ніби то перелоги, почав її найлагіднішими словами заспокоювати; він попросив її лягти на траву під вербичками, мовляв, у неї, як у кобилки, скоро повідростають нові ніженьки, треба тільки перед народженням лялі запастися снагою, болітиме їй, правда, аж-аж, але біль минеться, і за всю муку Бог віддячить радістю, про все лихеє й згадка розвіється.

      – Я доведу це тобі (сказав він). Господь (наш Спаситель) рече у Євангелії від святого Івана, голова 16: «Журба жінці, коли вона народжує, а вродить дитятко, вже й пам'яти про болі нема».

      – Чи ба! (відповіла вона). Золотії в тебе уста! Я більше люблю слухати Святе Письмо, аніж житіє святої Маргарита і ще якісь там баляси.

      – Ти у мене хоробра, як овечка (мовив він). Розроджуйся боржій, а там ми вже з тобою сплодимо СКАЧАТЬ