Розбійницькі скарби: Казки про розбійників. Сборник

Чтение книги онлайн.

      – Та не лишайте й мене.

      – Ну то ходи.

      А він бере ступу і товчок.

      – Де ти то береш? – кажуть браття. – Там, де ми йдемо, дерева є доста.

      – Е, що ви знаєте. То мені батько відказав.

      Де догори, то він ступу несе, а де вниз, то котить. Заходять у ліс. Уже темно.

      – Тут будемо ночувати, – кажуть браття. – Але лізьмо на дуба, щоб нас звірі не поїли.

      Лізуть браття на дуба, та й дурний ступу за собою тягне. А тут якраз розбійники приїхали і вола привели. І котел принесли, щоб варити. Наклали вогонь, зарізали вола і варять м'ясо.

      А той дурний на дубі говорить браттям:

      – Я пускаю товчок.

      – Та що ти! Не пускай, бо нас поб'ють.

      Він не слухав їх, пустив товчок. А той загримів по галуззю і зачепився за галуззя.

      – На небі гримить, буде дощ падати, – повіли розбійники.

      – Я пускаю ступу, – каже дурний браттям.

      – Та не роби цього. Та нас поб'ють.

      Та й пустив він ступу, а ступа бриньк просто на той вогонь, на котел з м'ясом та так, що розбійників гарячим окропом забризкало, вони напудилися і повтікали.

      А оден розбійник не втік. Йому жаль було за м'ясом, бо голоден був. Він вхопив кусок м'яса, та й їсть, та й впікся. А дурний зліз із дуба та й каже розбійникові:

      – Чого ти тут?

      – Та м'ясо їм. Та й опікся.

      – Ану покажи язик, як опікся.

      Той показав язик, а дурний вхопив та й кінець язика відрізав. І розбійник почав тікати і доганяти своїх. А тоті почали ще скоріше втікати, бо виділи, що в нього з рота кров тече.

      Дивиться дурний – на фурі є міх грошей і міх ладану. І два коні припряжені. Міх грошей дурний поділив межи браттями. А собі взяв міх ладану. І каже браттям:

      – Їдьте додому. Маєте гроші, коні, їдьте геть. Можете женитися, будуватися. А я йду світом.

      Та й браття поїхали, а він висипав той ладан на вогонь, ладан згорів. Він узяв собі дрючок і почав глядати там, у тім попелі. І знайшов пищалку залізну. Як заграв у ту пищалку, усі звірі позбігалися і танцюють. Він перестав грати, і звірі повтікали в ліс.

      Іде він. Приходить до одного попа.

      – Що ти за оден? – звідається піп.

      – Та я можу вівчарити.

      – Добре, в мене є вівці, кошара й колиба[6]. Будеш у мене вівчарити.

      Дурний пішов вівчарити, а піп пішов назирці і в тернину заліз. І дивиться, як він буде вівчарити. А дурний випустив вівці з кошари, ліг і спить. Бог знає куди порозходилися вівці. У полуднє пробуджується дурний і заграв у пищалку. І позліталися всі вівці і звірі. І все танцює.

      А піп у тернині так гуляє, що геть усе шмаття на собі пірвав.

      Приходить піп додому, а попадя звідається:

      – Чому ти такий обірваний?

      – У нас такий вівчар, що як заграє в пищалку, то мусиш танцювати, хоч би й не хотіла.

      – Ану най заграє, – попадя каже.

      – Добре, СКАЧАТЬ