Розбійницькі скарби: Казки про розбійників. Сборник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ гостям, що і як, а слугам дав наказ готувати царську доньку до шлюбу. Як було все готове, царівна вбралася, сіла в золотий повіз та й приїхала до церкви. За нею – й гості. Але ніхто не сміє приступити до неї, аби взяти шлюб. Омелько також у гурті, ніякого знаку про себе не подає, лише чекає, поки царські слуги трохи відійдуть убік, аби хтось із хлопців заскочив до церкви і запалив свічки, а він став коло молодої. Чекав, чекав і таки дочекався. Коли слуги відійшли, один хлопець заскочив до церкви, посвітив свічки, а Омелько вмить став коло царівни. Вийшов священик і дав молодим шлюб. Поки поприбігали слуги – вже було по всьому: молоді якраз виходили сідати в золотий повіз і їхати додому.

      Дали люди знати цареві, як усе сталося. Той вийшов з калачами на ворота, благословить дітей, а як жінки відладкали, каже до гостей:

      – Дорогі гості. Так буває на цьому світі: кого боявся, того за зятя взяв.

      Зняв з голови корону і подав Омелькові.

      – Виджу я, – каже, – що маєш мудру голову на плечах. Тож віднині бути тобі царем. А я, старий, доживатиму коло вас віку.

      Того ж дня цар зробив велике весілля. Усі, хто там був, їли, пили, веселилися. А Омелько після того весілля жив з царською донькою і людям на добро царював ще сто років і мені перед смертю заповідав усе це запам'ятати, аби потім вам розказати. Я й послухався.

      Хитрий швець і дванадцять розбійників

      Край лісу жив собі швець. Господарки, родини у нього не було, жив лише на те, що лагодив людям взуття і за це мав сякі-такі зарібки. Одного разу сів він до столу обідати, коли це звідкись залетіла до хати ціла хмара мух. Упали на миску, за якусь мить усе виїли.

      Швець не встиг і ложку вмочити.

      – О-о-о, а це що за така пошесть? – процідив крізь зуби і щосили вгамселив ложкою по столі й відразу вбив сто мух.

      Поки згортав їх, виносив на вулицю, уже й відхотів їсти, голодний примостився на траві подрімати через полуднє, а на дверях написав: «Одним ударом вбиваю сто душ». Ішли на той час побіля шевцевої хати дванадцять розбійників, прочитали те на дверях та й кажуть одні до одних:

      – Це якийсь дужий чоловік, нам би такий пригодився.

      І вже не будять його, а сіли збоку й чекають, поки прокинеться. За якусь годину швець розплющив очі.

      – Дай, Боже, здоров'я, – кажуть.

      – Дай, Боже, і вам, – відповідає швець.

      – Читаємо на дверях, що чуєшся у добрій силі, сто душ нараз б'єш, чи не пішов би ти з нами?

      – Чого ні, – швець на це, – пішов би. Ні жінки, ні родини в мене нема. А що я у вас робитиму?

      Кажуть розбійники:

      – Та нічого нам від тебе не треба, лише аби їсти помагав варити.

      – Добре, – швець їм, – це я вмію.

      Приходять усі разом до лісу, заходять до печери і кажуть до шевця так:

      – Кожен із нас по черзі буде приносити дуба, ламати його на тріски, а ти аби підкидав у вогонь, слідкував, щоб не погас.

      Так і стали робити. Розбійники цілими днями ходять по лісі, а швець тим часом і варить, і смажить. Але минуло небагато часу, розбійники СКАЧАТЬ