Смерть. Сибірські новели (збірник). Борис Антоненко-Давидович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ рішуче одчинились, і кімната наповнилась тріскотнею дерев'яних сандалів. Парткомівський кур'єр мовчки розкрив папку, понишпорив у паперах і передав Горобенкові повідомлення.

      – Просили тільки, щоб скоріше.

      На підлозі знову щось зарипіло, тьопнуло і, мов калатало, застукотіло по коридору. Горобенко пильно глянув на сіру кур'єрову сорочку, що переступала поріг, і прочитав: «Одержавши це, негайно прийдіть до повітпарткому». Повідомлення було звичайне, навіть шаблонове, але чогось одразу стало турботно. Може, лячно? Ні, ні. Просто трохи неприємно, бо значить є якась справа до нього. Саме – до нього. З-поміж усього партійного колективу Горобенко має на який час стати цілком виразний, так би мовити – опуклий, він має продемонструвати себе перед розумними, але гострими очима секретаря Кричеєва і взагалі партійними верхами. Це значить знову почувати себе внутрішньо наструнченим, знати, що Кричеєві шкельця перед очима дивляться глибоко, дивляться спеціально, дивляться на нього. Взагалі самий факт парткомівського повідомлення свідчить про те, що є другий факт. Який? Добрий чи злий? Проте від парткому немає чого сподіватись приємних новин.

      Горобенко пішов до парткому хутко. З такою порожньою похапливістю ходять тільки ті люди, що хочуть якнайскорше дізнатись про халепу й позбутись її.

      Ось стоптані східці, залізні поруччя колишнього готелю, коридор, плакати, оргінстр, агітпроп, ще якісь двері, на лутці двоє з рушницями лузають насіння. І – двері до Кричеєва…

      Кричеєв разом із Попельначенком схилились над дрібно писаним папером. Кричеєв не одразу підвів голову, а підвівши, кинув недбало: «Зачекайте хвилину» і знову заходився водити сухим пером понад рядками.

      Горобенко стомленими кроками підійшов до столу. Потім обіперся об нього рукою, але зараз же одняв руку й одсунув на потилицю кашкета. Тепер тільки він відчув утому. Була задуха, чути було, як від швидкої ходи й сходів калатало під сорочкою серце, і очам ніде було спочити на безкінечних, однотонних діаграмах і постійних портретах, що трохи де-не-де затуляли сірі стіни. Через портрети й діаграми утома відчувалась більше. Взагалі він зморився. Мабуть, можна зморитись жити? Очевидно, можна? Тоді ж у чому тільки спочинок?.. Але…

      Горобенко похопився, швидко одійшов від стола й сів на першого стільця. «Чому я одразу не сів? Ну, звісно: перед секретарем стояв – „начальство“. Це правду хтось сказав: „Щось є лакейського в психіці кожного українця!..“»

      Попельначенко встав, а Кричеєв повернувся до Горобенка:

      – Так ось у чому річ, товаришу. Група місцевої української інтелігенції просить дозволити їй видавати безпартійний журнал. Український, розуміється. Там і заява їхня лежить…

      Горобенко присунув ближче до столу свого стільця.

      – Ви, звичайно, розумієте, що ми в цьому негаразд компетентні. Отже – ваша думка як українця?

      Попельначенко закурив цигарку й засунув СКАЧАТЬ