Название: Смерть. Сибірські новели (збірник)
Автор: Борис Антоненко-Давидович
Издательство: Фолио
Жанр: Историческая литература
Серия: Історія України в романах
isbn: 978-966-03-4954-4
isbn:
По улицам ходил
Большой крокодил.
Он ходил,
По-турецки говорил,
А по-турецки говорить
Здесь воспрещается.
Справді, Радченко своїм довгим ротом, лупатими сірими очима з гостренькими чоловічками й непропорційним тулубом скидається на крокодила. Певно, його в школі так і дрочили. Власне – в семінарії. Радченко ж попович. Та він навіть і не Радченко, а, як дізналась відкілясь Славіна, – Вознесенський. Радченко – це тільки псевдонім. І то недарма. Це від «Рада». Розуміється – робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
На розі вулиці Горобенко зупинився і глянув на годинника. Було вже на п’яту. Він звернув ліворуч у бокову вулицю й пішов гнилим дощаним пішоходом.
Перед ним несподівано виринув повітпродкомісар Дробот.
– Здоров, сучий син!
Дробот навзмах ляснув своєю лопатою-долонею об суху Горобенкову руку, і з його одкритого рота пахнуло само гоном.
Горобенко в першу мить не збагнув причини Дроботової фамільярності і навіть зупинився. Дроботова долоня ляскала його по плечу, і Дробот ні з того ні з сього за питав:
– Чапаєш?
Горобенко посміхнувся.
– Валяй зі мною до Чернишова!
Дробот узяв Горобенка за лікоть і потягнув уперед.
Його п’яне дихання трохи неприємно лоскотало Горобенкові праву щоку, але йому раптом захотілось піти до Чернишова, і він навіть прискорив кроки.
У Чернишова вже гуло. Коли вони з’явились на порозі оповитої густим тютюновим димом кімнати, присутні заворушились. Миша Чернишов застиг у неприродній позі, ховаючи за заляпану скатертину кудись глибоко під стіл свою ліву руку, і полохливо дивився на двері. Упевнившись, що, крім Горобенка й Дробота, більше нікого немає, він миттю змінився. Голосно зареготав і тріумфально витягнув з-під столу за шийки дві напіввипиті пляшки.
– Ну й гади! Ну й гади ползучі! Отак паніку нагнать!
Несторенко швиргонув чоботом набік зім’яту доріжку на підлозі й зачепив виделкою хвоста від оселедця.
– Да, це дійствительно: походка в Дробота – чисто Кричеєв іде.
– Ну, а як Кричеєв, то що? – Горобенко почув голос Дружиніна і здивувався. Кого-кого, а Дружиніна він не сподівався тут бачити. Дружинін скрутив «козину лапку» й закурив. Його піднесений трохи голос був незвичайно гострий: він був п’яний; Дружинін – п’яний? Але Дружинін наче догадувався про Горобенкові думки, хоч і не дивився на нього. Він сказав до Несторенка:
– Що, мені Кричеєв – настоятель, а я монах, чи що? Да, люблю випити, і пішли б вони всі…
– В програмі нашої партії немає, що самогон не можна пити! – захихотів Миша Чернишов, але Дружинін перебив його:
– Не в тім річ. Я тільки ось про що: не бреши. П’єш – говори, що п’ю! А не ховайся, сволоч, із пляшкою під столом! Від того, що ти випив своє – шкоди не буде. Але шануйся, потому інакше СКАЧАТЬ