Іван Богун. У 2 тт. Том 1. Ю. В. Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ слабкістю січової залоги під час походів Низового війська, або в зимовий час, коли більшість братчиків покидали фортецю, вирушаючи на зимівлю до паланок чи на волость, а в Січі залишалися лише дві-три сотні козаків.

      Спільними силами козаків усіх куренів були підготовані до походу сімдесят три човни. Майже всі нові, окрім десятка тих, що залишилися після минулорічного гуляння по Евксинському Понту.[30] Тоді, як розповідав Іванові Омелько, спочатку буря перетопила майже третину флоту, після чого поблизу Очакова запорожці потрапили під гарматний вогонь турецьких берегових фортів і десятка великих галер. З трьох тисяч козаків, що вирушили в похід, повернулась на Січ лише тисяча, ще кілька сотень сходились протягом кількох місяців, після злигоднів, мук та небезпек, які їм було вготовано на землях Бессарабії. Втім, з усього було помітно, що пам'ять про ту невдачу нікого тепер не турбувала – до нового походу готувалися з надзвичайно великим ентузіазмом і піднесенням.

      За кілька днів до наміченої дати виходу в море Івана розшукав Нечай. Богун саме знаходився в натовпі біля січової церкви, слухаючи ранкову службу.

      – Іване, йдемо до військового осавула, – схвильовано заторохкотів Данило. – Кажуть, він охочих на море поведе. Усі навкруги збираються, готуються… ще місця не вистачить!

      Богун, погоджуючись, знизав плечима.

      – Йдемо, – він востаннє перехрестився, повернувшись до церковного ґанку – отець Інокентій читав службу безпосередньо з ґанку, оскільки маленька церковка не змогла вмістити в собі всіх запорожців, кількість яких на Січі перед походом подвоїлась.

      Швидким кроком друзі попрямували до чималого будинку з високим череп'яним дахом на краю майдану – оселі військового осавула Назара Сокольця.

      Тут уже було досить людно, тож у грудях Івана сколихнулася неясна тривога, спровокована безглуздим припущенням Нечая про те, що для них у чайках не вистачить місця. Він почав оглядати присутніх непривітним поглядом.

      З десяток запорожців сиділи на лаві під ґанком або й просто на траві і, розмовляючи, палили люльки. Ще двоє стояли біля дверей на ґанку. Коли хлопці підходили до будинку, двері до нього відчинилися, випускаючи двох гамірливих козаків. Ті двоє, які стояли під дверима, без зайвих слів зняли шапки і зникли в сінях. Несподівано для себе у двійці, котра викотилась від осавула, Іван упізнав старих знайомих – перед ним стояли Зоря і Макогін.

      Васюк з веселою посмішкою помахав рукою.

      – Агов, молодці, де ж це ви пропадали? – гукнув до друзів. Ті переглянулися.

      – І не думали ми пропадати, – відповів Нечай. – До Тимошівського куреня от прибилисьмо…

      – Он воно як! І Місюрка з вами?

      – Еге ж. Тільки не Місюрка він більше. Братчики Савою Обдертим нарекли.

      Васюк реготнув.

      – Влучно. СКАЧАТЬ