Сині двері зліва. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

      – Вибачте, я не хотів.

      – Не хотів би – не влучив. У саме яблучко, стрілок ти ворошиловський.

      Однією рукою Корф прикривала поранене око, іншою намагалася вдарити нашого головного героя.

      – Фінгал вискочить, – констатувала поранена.

      – А ви його снігом.

      – Зараз я тебе снігом! – закричала Марія Федорівна. – Дай руку.

      Піднявши із землі громіздку тушу консьєржки, наш головний герой огледів корфівське око і зробив висновок: синець буде, до того ж синець великий, але озвучити свій висновок уголос він не наважився.

      – Ви перші почали. Чого було за мною гнатися, а потім ще й сніжками кидатись? – намагався виправдатися наш головний герой.

      – Не виправдовуйся! Чого-чого? Бо того! Не треба було тікати!

      – Вибачте, але ви мене налякали. Кричали тут: підловила, підловила!

      – Треба було, коли ти в булочну йшов, відгукнутися. Я йому кричу-кричу, а він, як ота пава, іде собі, розумієш, у булочну. Чого ти не відгукнувся?

      – Я не чув.

      – Не чув він. От і маєш тепер наслідки. Понаїхало тут всяких.

      – Хто б казав!

      – А шо таке? Шо таке? Я, між іншим, з Василькова. Не сьогодні-завтра у межі столиці ввійде. Так що до мене ніяких претензій.

      – Знаєте що, давайте начистоту. Не треба мене обманювати, я знаю, що вас насправді звуть не Марія Федорівна Корф, а Віра Авсеївна Куйбіда. Не треба мені голову пудрити, домовились?

      – Хто тобі таке сказав? З чого ти взяв, що я якась там Куйбіда?

      – Добрі люди нашептали, – ледь стримався наш головний герой, щоб не назвати справжнього шептуна справжнього імені консьєржки, тобто, перепрошую, concierge.

      – Зараз це ніякого стосунку до справи не має. І не Авсеївна, будь ласка, а Євсеївна.

      – Ну добре, добре, – вже майже сміявся наш головний герой (цей діалог йому видався більш ніж потішним), – якщо ви так хочете, я називатиму вас Марією Федорівною. А зараз пропоную перемир'я. Я тут новенький, і мені треба знайти хоч якогось покровителя, бо поки що я нічого не розумію.

      – Покровителя? – бридливо глянула Куйбіда на нашого головного героя. – Перемир'я? А наслідки? Як бути з наслідками? – І вона вказівним пальцем торкнулася підбитого ока.

      – Ну, вибачте, – знову вибачився наш головний герой.

      – Я подумаю, – зухвало відповіла Куйбіда й пошкандибала на свою довічну вахту. Роль покровителя з іменем Марія Федорівна Корф виглядала заманливо.

      «Я подумаю», – подумала Корф, але думати вже було нема чого, вона одразу погодилась. Внутрішньо принаймні.

      – Чекайте, – зупинив наш головний герой Марію Федорівну, – так, власне, навіщо ви мене кликали, коли я йшов у булочну?

      – Так, нічого такого. Просто хотіла запитати про діла.

      – Про діла?

      – Ага, про діла, про життя.

      – Зрозуміло, – СКАЧАТЬ