Сині двері зліва. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ своїх нахабних думок. Але, окрім цього, він також звернув увагу (і, варто зазначити, не менше попереднього засоромився) на дивовижно короткі ноги і незрівнянно довгі руки Рити Львівни. І хоч вона була вдягнута у гаптовану білими трояндами коричневу спідницю, що сягала щиколоток, довжина ніг все-таки себе видавала: то була маленька довжина. І руки – які ж руки, немов жердини чи граблі. Не руки, а лапи. Взагалі, подумав наш головний герой, уся вона якась недоладна, незграбна, безфігурна, якщо можна так сказати.

      – Ну, годі тут у реверансах витанцьовувати, час і до діла. Отже, шановний, ти є тим самим племінником?

      Племінником наш головний герой був, але чи тим самим – з упевненістю відповісти він не міг.

      – Не відповім напевне, – зашарівся наш головний герой, – так, справді, я племінник, дядечка мого звати Іваном, але яке це має значення?

      – Іваном, кажеш? – замислилася Рита Львівна.

      – Іваном Опанасовичем…

      – По батькові мене не цікавить. А що цікавить тебе?

      – Мене?

      – Так, що тебе цікавить?

      – М-м-м… я навіть не знаю, що вам відповісти.

      – А ти не відповідай. Хочеш сісти?

      – Було б непогано. Я, власне, стомився трохи.

      – І я б сіла, проте нема куди, – Рита Львівна окреслила однією (але точно не лівою) рукою простір, вказуючи на те, що в кімнаті відсутні не тільки крісла, а й хоч якийсь найполаманіший табурет.

      Наш головний герой розгублено посміхнувся.

      – Ну, нічого, ми постоїмо, правда ж?

      – Можна.

      – От і чудово. Значить, ближче до справ. Чим зобов'язана? – досить обережно поцікавилась Рита Львівна в нашого головного героя.

      – Я думав, що брат мій, двоюрідний, з вами про все домовився, і от я прийшов у призначений час…

      – А як брата звати? – перебила його Рита Львівна.

      – Петро Іванович…

      – Одразу не міг сказати, що ти брат Петра? А я вже думала, що цьому конюху від мене потрібно? А ти, значить, той самий племінник, вибач, кузен, і, як я розумію, тобі потрібна квартира. Не перебивай! Знаю, ти голий-босий і плануєш оселитися у столиці, хай їй пусто буде. Все вірно?

      – Вірно, але…

      – Але, але, – перекривила нашого головного героя очевидно неприємна Рита Львівна. – Значить, так, ціну ти знаєш.

      – Знаю.

      – Артур!!! – різко закричала Рита Львівна кудись у стелю. З-за ширми, що стояла посеред кімнатки, вискочив високий і, на перший погляд, статний чоловік з великим запаленим носом. З-під конторських нарукавників стирчали брудні, колись білі манжети. Голову Артура вкривав блайзер у сіточку, великий палець лівої руки був синім.

      – Молотком, – басом виправдався Артур, оголюючи великі жовті зуби.

      – Мабуть, боляче? – ввічливо поцікавився наш головний герой.

      – Пусте.

      Різким поглядом Рита СКАЧАТЬ