Сині двері зліва. Артем Чех

Чтение книги онлайн.

      – Ого-го! – вигукнула Марія Федорівна, запримітивши нашого головного героя. – Ого-го! – повторила вона свій радісний вигук. – Знаєш, я подумала і вирішила бути твоєю покровителькою. Це буде фантастично!

      – Маріє Федорівно, я поспішаю.

      – Та нікуди не дінуться твої речі, зачекай. Дай поясню. Тобі неодмінно треба познайомитися з моєю донькою.

      «Цього тільки не вистачало», – подумав наш головний герой.

      – Неодмінно! – скрикнула Корф.

      – Я поспішаю! Не затримуйте мене, благаю вас.

      Корф незворушно сиділа у своїй комірчині. Навколо лівого ока красувався блискучий синець.

      – Ну біжи, біжи! Але з донькою я тебе обов'язково познайомлю. Валентина! Ї ї звуть Валентина!

      Наш головний герой вискочив на вулицю, поспіхом добіг до автобусної зупинки і, ні в кого не питаючи маршруту, який би міг довести його до вокзалу, вскочив до першого автобуса.

      – До вокзалу доїду? – запитав він у жінки поважного віку, що сиділа на першому сидінні коло дверей.

      – Якщо вам треба на вокзал, то ви неодмінно доїдете. Ну, це якщо з вами нічого не станеться.

      – А що може статися? – перепитав наш головний герой.

      – Ну, не знаю: наприклад, ви впадете в каналізаційний люк, або вас до смерті покусають голодні собаки, або, не дай бог, на вас упаде свиня і придушить.

      – Ясно. А цей автобус… автобус цей до вокзалу прямує?

      – Цей – ні, – відповіла жінка, додавши: – Понаїхало ж тут…

      На наступній зупинці нашому головному герою довелося зійти. Випитавши дорогу і дізнавшись, що до вокзалу він спокійнісінько дійде пішки за якихось десять хвилин, наш головний герой, притримуючи кишені, понісся через снігові замети, як йому пояснили, навпростець. Дорогою він ледь не втрапив у відкритий каналізаційний колектор біля ринку «Сиріус», який ще нерідко називають Євбазом. Його ледь не пошматувала зграя голодних собак, а вже коли він дістався безпосередньо вокзалу, якийсь чолов'яга у кирзових чоботях та ватній фуфайці трохи не впустив на нашого головного героя мішок, в якому щось неприємно заверещало…

      Забравши свої сумки, він з полегшенням зітхнув і повільно, наче звичайний міський мешканець, що вирішив прогулятися, побрів до будинку, який мав стати його безпечною оселею, надійним фортом, вірним укриттям від негод і наврочень на найближчі кілька місяців.