Що ховається у сутінках. Антология

Чтение книги онлайн.

      – Схоже, з цією веселощі закінчилися, – говорить офіцер Гордон.

      – Нєа. Не думаю, – каже офіцер Паркс. – Узагалі-то, я гадаю, ця маленька погань готова до другого заходу. Чи не так, золотко?

      На це запитання відповіді немає. Паркс сміється, витираючи розбитий кулак об сорочку-однострій. Дідько, завтра кімната для прання в його будинку, певно, матиме вигляд бійні. А заднє сидіння патрульної машини? Де вони почали обробляти цю маленьку погань? Ох, чоловіче. Він радий, що вночі так багато тіней, які накривають цей роршахівський гармидер, який там напевне залишився.

      Але такою є розплата за силу. Якщо хочеш влади, будь здатний влаштувати гармидер. Це факт. Шлях до господаря становища не встелений трояндами. Паркс дізнався про це давно й досі завзято вірить у це. Зараз ця думка навіть якось заспокоює. Паркс аж мало не розсміявся, але…

      За його плечем лунає інший сміх. Він схожий на металевий скрегіт пилки, анітрохи не приємний. Паркс розвертається, вихоплюючи в темряві пістолет, не розуміючи, що навіть якби його рука рухалася зі швидкістю блискавки, то й тоді цей рух виявився б надто повільним.

      Бо щось уже стоїть за його спиною. Щось… і воно сміється нелюдським сміхом. Крізь крони дерев пробивається лише один промінчик місячного світла, але Паркс бачить, що істота вже майже насіла на нього. Господи… Її рухи стрімкі, вона схожа на скелет, і металевий сміх оточує її луною, наче опинився всередині моторошної жерстяної банки, і… Господи Ісусе! У істоти замість голови відро, іржаве відро, помережане дірами, і…