Поезія 1847 – 1861. Тарас Григорович Шевченко

Чтение книги онлайн.

      То так і я тепер пишу,

      Папір тілько, чорнило трачу…

      А перш! Єй-богу, не брешу!

      Згадаю що чи що набачу,

      То так утну, що аж заплачу.

      І ніби сам перелечу

      Хоч на годину на Вкраїну,

      На неї гляну, подивлюсь,

      І, мов добро кому зроблю,

      Так любо серце одпочине.

      Якби сказать, що не люблю,

      Що я Украйну забуваю

      Або лукавих проклинаю

      За те, що я тепер терплю,

      Єй-богу, братія, прощаю

      І милосердому молюсь,

      Щоб ви лихим чим не згадали.

      Хоч я вам кривди не робив,

      Та все-таки меж вами жив,

      То, може, дещо і осталось.

      Чи то на те Божа воля?

      Чи такая її доля?

      Росла в наймах, виростала,

      З сиротою покохалась.

      Неборак, як голуб, з нею,

      З безталанною своєю,

      Од зіроньки до зіроньки

      Сидять собі у вдівоньки.

      Сидять собі, розмовляють,

      Пречистої дожидають.

      Дождалися… З Чигирина

      По всій славній Україні

      Заревли великі дзвони,

      Щоб сідлали хлопці коні,

      Щоб мечі-шаблі гострили

      Та збирались на веселля,

      На веселе погуляння,

      На кроваве залицяння.

      У неділеньку та ранесенько

      Сурми-труби вигравали.

      В поход, у дорогу славні компанійці

      До схід сонечка рушали.

      Випроважала вдова свого сина,

      Ту єдиную дитину.

      Випроважала сестра свого брата.

      А СКАЧАТЬ