Поезія 1847 – 1861. Тарас Григорович Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Один у другого питаєм,

      Нащо нас мати привела?

      Чи для добра? Чи то для зла?

      Нащо живем? Чого бажаєм?

      І, не дознавшись, умираєм,

      А покидаємо діла…

      Які ж мене, мій Боже милий,

      Діла осудять на землі?

      Коли б ті діти не росли,

      Тебе, святого, не гнівили,

      Що у неволі народились

      І стид на Тебе понесли.

      Ой, стрічечка до стрічечки

      Мережаю три ніченьки,

      Мережаю, вишиваю,

      У неділю погуляю.

      Ой, плахотка-червчаточка,

      Дивуйтеся, дівчаточка,

      Дивуйтеся, парубки,

      Запорозькі козаки.

      Ой, дивуйтесь, лицяйтеся,

      А з іншими вінчайтеся.

      Подавані рушники…

      Отаке-то козаки!

      Ще як були ми козаками,

      А унії не чуть було,

      Отам-то весело жилось!

      Братались з вольними ляхами,

      Пишались вольними степами,

      В садах кохалися, цвіли,

      Неначе лілії, дівчата.

      Пишалася синами мати,

      Синами вольними… Росли,

      Росли сини і веселили

      Старії скорбнії літа…

      Аж поки іменем Христа

      Прийшли ксьондзи і запалили

      Наш тихий рай. І розлили

      Широке море сльоз і крові,

      А сирот іменем Христовим

      Замордували, розп’яли…

      Поникли голови козачі,

      Неначе стоптана трава,

      Украйна плаче, стогне-плаче!

      За головою голова

      Додолу пада. Кат лютує,

      А ксьондз скаженим язиком

      Кричить: «Te Deum! Алілуя!…»

      Отак-то, ляше, друже, брате!

      Неситії ксьондзи, магнати

      Нас порізнили, розвели,

      А ми б і досі так жили.

      Подай же руку козакові

      І серце чистеє подай!

      І знову іменем Христовим

      Ми оновим наш тихий рай.

      Самому чудно. А де ж дітись?

      Що діяти і що почать?

      Людей і долю проклинать

      Не варт, єй-богу. Як же жити

      На чужині на самоті?

      І що робити взаперті?

      Якби кайдани перегризти,

      То гриз потроху б. Так не ті,

      Не ті їх ковалі кували,

      Не так залізо гартували,

      Щоб перегризти. Горе нам!

      Невольникам і сиротам

      В степу безкраїм за Уралом.

      Гори мої високії,

      Не так і високі,

      Як хороші, хорошії,

      Блакитні здалека.

      З Переяслава старого,

      З Виблої могили,

      Ще старішої… мов ті хмари,

      Що за Дніпром сіли.

      Іду я тихою ходою,

      Дивлюсь — аж он передо мною

      Неначе СКАЧАТЬ