Співомовки. Степан Руданський

Чтение книги онлайн.

      Тілько входимо у ліс,

      Аж купа ломаччя!

      Я сокирою гу-гуп! —

      Заєць з-під ломаччя.

      А ми собі не страшкі!…

      «Гуттю-га!» — на зайця!

      Та живенько до ломач —

      Аж там сиві яйця.

      «Заберімо!» — «Заберім!»

      Зважили дрючками,

      То насилу що згорнув

      У шапку руками.

      Ото я їх і приніс,

      А в нас на ту пору

      Розквокталася свиня,

      Квокче коло двору.

      «Пійміть, діду!» Дід пійняв,

      Посадив на яйця…

      То ми мали шість волів,

      Як орлів, від зайця.

      Зараз таки й запрягли,

      Припічок зорали,

      То такого ж, кажу, ми

      Того хліба мали!…

      Що як то вже нам женців

      Прийшлося збирати,

      То безрукая якась

      Сама прийшла жати.

      І нажала ж вона нам

      Та кіп наскладала,

      І стебла вже не було,

      А та іще жала.

      «А що, сину? — каже дід. —

      Треба спогадати,

      А де-то ми ті скирти

      Будем закладати?»

      То, бувало, я сиджу

      Та й дідові раджу:

      «Адже у нас комин е,

      На комині! — кажу. —

      На комині як складем,

      То й не тра сушити,

      А на печі, як Бог дасть,

      Будем молотити!»

      То, бувало, святий хліб

      Аж комин колише!…

      Їдна тілько нам біда,

      Що вклюнулись миші.

      А кіт якось на полу

      Із дідунем грався,

      Від дідуня гиць на піч,

      В закутку закрався…

      Та як хвостом замахнув —

      Жиди б його з’їли! —

      То в помийницю скирти

      Так і полетіли!