Старосвітські батюшки та матушки. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ незручно. Отець Степан був невеликий на зріст, присадкуватий, товстенький та кудлатий: волосся на голові, на короткій бороді стирчало, неначе розпатлане вітром, а густі брови поодставали на кінчиках і стриміли, неначе закручені вуса. Він підняв руку вгору, ледве достав Балабушині плечі, піднявся навшпиньки й тричі поцілувався з Балабухою.

      – Рах vоbіs, serenissime pater![5] Мир дому цьому й живущим в йому! – сказав Балабуха, обнявши руками отця Степана й піднімаючи його.

      – А чом ти, стара, оце мене не збудила! – промовив отець Степан до матушки.

      – Хіба ж я не будила? Штовхала тебе та торсала, а ти тільки ногами дригав та махав руками. Мій панотець, Марку Павловичу, має поганий звичай: б’ється спросоння, хоч такий з себе непоказний. Ось телепнув мене спросоння по руці так, що аж рука горить і синяк виступив.

      – Сідайте ж, академісте, в моїй господі, – сказав отець Степан, присовуючи до стола ослона, – сідайте, та вип’ємо по чарці: може, я сон прожену.

      Отець Степан позіхнув, хрестячи широкого рота.

      – Ой затуляй-бо рота, бо ще бджоли влетять: подумають, що улик, – сказала матушка.

      – Оце ж таки, улик! Може, подумають, що вічко, – сказав батюшка.

      – Еге! Добре вічко. Як вийде рій, то ще, борони боже, ввесь влетить тобі в рот: не треба буде й збирати, – бо ти ротом збереш його, – сказала матушка, сміючись.

      Отець Степан налив чарку, поздоровкався й випив до Балабухи, а потім подав чарку Балабусі.

      – Ми вже з паніматкою випили по чарці, сказати правду. Не знаю, чи пити, чи не пити, – сказав Балабуха.

      – Та пийте! Тільки недобрі люди не п’ють, – сказав батюшка.

      Балабуха випив і закусив пирогом. За першою чаркою пішла друга, за другою третя. Швидкий, проворний, говорючий панотець розговорився, випиваючи чарку за чаркою; а Балабуха все поглядав через пасіку в зелений садок, чи не з’явиться там на стежці Онися. Онисі не було видко в садку.

      – От ви вчитесь там в академії все по-латинському, все пишете вірші, а чи вчать пак вас там співати на гласи: на «Господи возвах», і на «Бог господь», і «Явися нам»? – спитав отець Степан.

      – А чом же? Вчать, – сказав Балабуха згорда.

      – А чи вмієте ви співати «Господи возвах», глас третій, а заспівайте? – несподівано спитав батюшка.

      – Та годі, годі, старий. От і вигадує ні се ні те. Де вже щоб в академії цього не вчили, – сказала матушка, постерігаючи, що старий хоче екзаменувати зятя.

      – Цц! – цмокнув батюшка. – От і не вмієте, хоч і вчились в академії: ануте на «Бог господь», глас восьмий?

      Балабуха засміявся, одначе затяг на глас восьмий. Він знав, що старі батюшки люблять екзаменувати паничів, а при тому й почванитись своїм хистом.

      – Так, та не зовсім, – сказав отець Степан. – В нас на селах ось як співають! – сказав батюшка і зарипів низьким басом на ввесь садок: «Бог господь» на глас восьмий.

      – Ануте, заспівайте на четвертий глас, – знов сказав батюшка, наливаючи СКАЧАТЬ