Навіжена. Іван Нечуй-Левицький

Чтение книги онлайн.

      – Не вийшла, і я її й досі не бачив в її господі. – сказав Ломицький.

      – Погано. Молоду ви дійсно впіймали, а стару трудно впіймати. Впіймайте й цю репу – і будете козак! докажіть слави! – сказала Христина.

      І Ломицький розказав Христині про свої візити і про свої здогади, що стара Каралаєва просто-таки втікає з гостинної, одникує од його, як він заходить до Марусі, а не до неї.

      – Ця баба з ганжою, як-от бувають з ганжою коні або корови… Я ж вам казала! В неї все приличковане, і вона сама личкована.

      – Еге, ви йдете попід вікнами дому, як заходите до Марусі? – спитала Христина.

      – Авжеж попід вікнами, бо так випадає, – сказав Ломицький.

      – То-то й ба! А як іще раз йтимите, то не йдіть попід вікнами, та закрадьтесь тихенько в хвіртку, щоб і собака не гавкнула, та в прихожу, та шусть в гостинну! Тоді, може, і впіймаєте стару птаху в гніздищі та, може, якось і поєднаєтесь з нею. Вона любить сидіти в гостинній край вікна в кріслі та ловити очима ґави у небі, – сказала Христина.

      – Може, й ваша правда, – обізвався Ломицький.

      – Не «може, правда», а зовсім-таки щира правда! – гукнула Христина. – Хитрий ви, з біса, та не зовсім: незугарні ви, як я бачу, ловити дичину. Пам’ятайте, що нашого брата нелегко ловити: готуйте добрі сильця та западеньки, от що! Стара Каралаєва хитра й досвідна птаха з полив’яним носом.

      – Вже й ви наговорите! – обізвався Ломицький.

      – А що? образився, що його прийдішня теща – птаха з полив’яним носом? Поживете – побачите і згадаєте Христину Степанівну.

      – Дай боже, щоб не прийшлось згадувати!

      – От туди к дідьку! Це добра дяка! Нехай, мов, Христина Степанівна вбрешеться! Це буде краще. Ой ви! Вчені ви, та не дрюковані!

      І Христина без церемонії махнула на Ломицького вишиваним рушником, зачепила його по голові, розкудлала волосся і обсипала його голову й плечі повитяганими з взірця нитками канви.

      – Та й пустуєте ж ви! Зовсім обліпили мене нитками!

      – От тепер ви гарні! Так і йдіть з візитом до Каралаєвої! Але невже ви оце ходили до Марти Кирилівни в оцьому куценькому піджаку? – спитала Христина.

      – Атож! А хіба що? – спитав Ломицький. – Молода Каралаєва сказала мені, щоб я заходив до неї запросто на чай ввечері.

      – То молода, а то стара! Не забувайте і про стару. І перший візит робили ви в цьому куцому убранні? – спитала Христина.

      – Ні, перший візит я робив в чорному сіртуці.

      – Гм… Пам’ятайте-бо таки, що в Каралаєвій в нутрі сидить дві бабі: одна ліберально-модна, а друга старомодна консерваторка. Ви в куцому піджаці зробили візит Каралаєвій новомодній, а тепер робіть візит Каралаєвій старомодній в фраку, в білім галстуці і доконче вранці. Цей візит буде для вас безпечніший. Може, тоді вона й сподобить вас, що вийде до вас.

      – Може, й справді так… А в якім же тоні провадити розмову з нею? чи в ліберальному, чи в консервативному? – спитав Ломицький.

СКАЧАТЬ