Название: Навіжена
Автор: Іван Нечуй-Левицький
Издательство: Public Domain
Жанр: Зарубежная классика
isbn:
isbn:
– Але… але все-таки я прикмічаю, що візити цього молодого хлопця вам чогось не зовсім… не зовсім… до вподоби… неначебто…
– От і не зовсім! Неправда твоя! Я не вийшла до його, бо трохи неначе нездужаю. Полінувалась балакати з ним, як недужа людина, та й годі! – сказала мати і все-таки не підвела очей і не глянула на дочку. – Коли сказати щиру правду, то я не зовсім люблю товариство молодих паничів. Дорослі, поважні панни – то зовсім інша річ: то люде досвідні, з розумом, з сутою вдачею; з ними є про що поговорити. Чоловік в сорок або в сорок п’ять літ – ото вінець сотворіння. А тих молодих легкодухів я… не люблю: в їх в голові тільки бали, панни, танці та усяка нісенітниця, – сказала Марта Кирилівна.
– Та цей Ломицький, мамо, зовсім не з таківських, – він не дуже любить бали і, здається, й танцює тільки кадриль, та й годі! – сказала Маруся.
– Ногами, може, й танцює тільки кадриль, а думкою, певно, чеше канкан. Усі молоді такі, всі вони вітрогони, легкодумні; в їх вся натура ще клекотить, як окріп в казані. Ти, лишень, їм не дуже йми віри: я їх добре знаю, – сказала мати і якось хитро зирнула на дочку. – От хоч би й цей твій гість: двічі приходить в мій дім з візитом ввечері, убраний в якийсь куций піджак, а не в фрак, – трохи не в халаті та в шкарбанах…
– Але ж ви, мамо, не старомодна людина, певно, на це не дуже вважаєте!
– Воно бач так! Я на це не вважаю, мені про це байдуже, але він повинен вважати, він повинен! Все ж таки він знає, що я не міщанка якась там, а херсонська дідичка, справдішня пані, з панського дому, мала землі, мала панщанних. Він все-таки повинен знати шану й честь. А мені? мені все байдуже!
Дочка тільки плечима здвигнула.
«Чи не має мама для мене на приміті когось вже іншого, надісь вже підтоптаного: багатиря або високого урядника», – подумала Маруся й замовкла, бо примітила роздражнений тон в розмові матері.
– От компанію твоїх молодих товаришок я люблю. Ці мені приємні! Зійдуться до тебе, любенько й по щирості балакають, читають сучасні книжки, говорять про сучасні ідеї. Це мені до мислі, бо я сама людина з свіжою тямою в голові, з молодими свіжими думками. А ті молоді паничі… Ет! Бодай не казати.
Марта Кирилівна тільки рукою махнула і встала.
– До вечора ще далеко, ти б лучче прочитала мені трохи Спенсера. Чогось я ніби ліпше розумію, як ти мені читаєш, – сказала мати і вийшла в гостинну.
Маруся вийшла й собі слідком за матір’ю, сіла на канапі і почала читати, а часом і витовмачувати деякі незрозумілі для матері місця. Але мати зовсім не слухала: вона дивилась на стелю і позіхала, злегка придержуючи губи, щоб дочка не прикмітила. Спенсер був для старої новою модою.
IIІ
СКАЧАТЬ