Безталанна. Іван Карпенко-Карий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Онисько розiгнав усiх.

      Степан. I Гнат був?

      Варка. Здається, був… та був же, був!

      Степан. Де ж вiн?

      Варка. А чорт його знає, куди вiн пiшов… Тобi вiн хiба потрiбний?

      Степан. Нi, я так питаю…

      Варка. Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зрадiла — мов брата стрiла… Чого ти рiдко так на вечерницi ходиш?

      Степан. Наймит, нiколи, немає часу.

      Варка. Правда твоя, Степаночку. Гiрко жить на свiтi, як нема батька, матерi… нема щирої дружини… Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюєш, думаю собi: щаслива та дiвчина буде, котру ти посватаєш…

      Степан. Дiвчата таких, як я, не люблять.

      Варка. Якi дiвчата.

      Степан. Та всi вони однаковi: гляне на мою твар, злякається й одвернеться… (Смiється).

      Варка. Яка ж у тебе твар?.. Зовсiм не страшна, що ти вигадуєш?

      Степан. Ти вдень придивись, то й сама злякаєшся: ряба, мов чорти горох на нiй молотили.

      Варка. Скажи краще, що ти несмiливий, та й звертаєш на твар i ганиш її без мiри! Он горбатий Маржан яку кралю висватав. Хiба ти до нього прирiвнявся? Ти парубок як дуб, на все село, — i глянуть любо.

      Степан. Хiба ззаду…

      Варка. Вже коли дiвчина тобi говоре, то повiр! От спробуй: яка до вподоби — смiливо залицяйся, то й побачиш, що твоя буде.

      Степан. Всi казали, що ти горда, а ти, бачу, така привiтлива, балакуча…

      Варка. Я горда? Ото! Чим же менi гордувать?

      Степан. Красива, а всi залицяються, от i горда.

      Варка. Коли хочеш, то я горда тим, що нi на кого не дивлюся i не вважаю на їх залицяння.

      Степан. А Гнат?

      Варка. Що менi Гнат? Пройдисвiт, волоцюга, та й бiльш нiчого. Ти думаєш, що я до Гната?..

      Степан. Кажуть.

      Варка. Не вiр. Менi такi парубки не до вподоби. Правда, вiн упада за мною, а менi про нього байдуже… Я скорiше полюблю смирного, роботящого.

      Степан (бере її за руку). А я думав…

      Варка. Що ми любимось з Гнатом? Нi, нiхто не знає, кого я люблю. (Зiтхає).

      Степан (притяга її до себе). Кого ж?

      Варка. Як буде смiливiший, то й сам догадається… Ну, пусти, я пiду.

      Степан. Варко.

      Варка. Чого?

      Степан. А не будеш смiяться?

      Варка. Нема з чого.

      Степан (набiк). У мене серце замирає! А!! (До Варки). Скажи, кого ти любиш? Може… нi, скажи сама… скажи, скажи!

      Варка. Я люблю смирного, несмiливого, роботящого… трохи таранкуватого, та доброго парубка… От тобi й догадайся!

      Степан. Мене?!

      Варка (опуска очi). Тебе… вгадав…

      Степан. От несподiвано!.. Ти ж не жартуєш, нi?

      Варка. Що ти, бог з тобою.

      Степан. Я вiд твоїх речей мов одурiв! Я сам тебе давно люблю, СКАЧАТЬ