Не судилось. Михайло Старицький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розкажу зараз, що ти тут казала i про кого?

      Катря (сiпа Пашку). Що ти? Борони боже! (До Михайла). Ви не слухайте її… вона такого…

      Михайло. Та чи я ж повiрю? Хiба я не знаю Пашкиних пустот!

      Катря. Не вiрте, будь ласка…

      Пашка. Нi, нi! Не бiйся! То ми сюди на гулянках зайшли з вами чи з Павлом Платоновичем порадитись: у неї матiр слабує.

      Михайло. О? Давно? Що ж такого?

      Катря. Та вони слабують давно, ще з того часу, як батька деревом прибито. То все якось перше ходили, а це, не знаю й чого, гiрше сталося: сказать би, натрудились, — так я вже ж i до хазяйства нiкуди не допускаю. Так боюся за маму, одведи мати божа! Нас двойко тiльки й на свiтi: ото вся моя й родина!

      Михайло. Не тривожся, голубко; я з Павлом навiдаюсь. Де ваша хата?

      Катря. На Горбанiвцi; зараз за цвинтарем, коло тополi.

      Пашка. Та от ми пiдемо з Катрею до Росi нарвати квiток та зiлля; то, назад вертаючись, i вас проведемо.

      Михайло. Або краще — я Павловi скажу та сам до вас на Рось вийду, а звiдти укупi й пiдемо.

      Катря. Спасибi вам. Коли б помогли мамi!

      Михайло. Не бiйся, серце: Павло добрий лiкар. Нiчого не пожалiєм, вирятуємо.

      Пашка. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогоднi вийдете?

      Михайло. А ви будете обидвi?

      Пашка. Авжеж!

      Катря (до Пашки). А мати як?

      Пашка. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивiться, й гармонiю принесiть.

      Михайло. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матерi оце зайдемо, дамо лiкарства, — то чого ж?

      Пашка. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й встати. А тобi треба i розважити себе, провiтритись.

      Катря. То й прийду уже.

      Пашка. Ну, ходiм же до Росi. Ми там коло млина будемо.

      Михайло. Добре, добре.

      Катря. Прощавайте, спасибi вам.

      Пашка (за хвiрткою). Так прийдете?

      Тихо пiшли.

      Михайло. Я зараз! (Любує здалеку на Катрю).

      Вихід ХII

      Михайло сам.

      Михайло. Яка хороша, хоч малюй! А погляд, погляд… такий уже лагiдний, чисто янголиний! Сердешне голуб'ятко! Сирота ще: сама-сiмiсiнька. Хоч би матерi її пособити! Так просила, аж слiзки бринiли на оченятах… Ех, Павло, Павло!! Плетеш ти дурницю: життя має свої права, i проти них воювати годi! Та на бiса б i колотивсь цiлий вiк чоловiк, якби не загорював якої втiхи? Навiщо б поневiрятись i лити кривавий пiт над працею, коли б не мати таких одрадiсних хвилин у життi? Чого тiкати вiд краси? Який там грiх — одволожити поезiєю душу? Буду, конечне буду!

      Завiса

      Дiя друга

      Глухе мiсце на березi Росi. Праворуч млин i мiсток до його з кручi. Лiворуч — якась пустка, руїна; за нею — темний лiс. Просто — крутий берег i кручi Росi, кущами уквiтчанi. Чудовий краєвид. Мiсячна нiч.

      Вихід  I

      Пашка, Параска, Прiська, 1-а, СКАЧАТЬ