Чорна рада. Пантелеймон Куліш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й королем зробивсь!

      — Іще не одгадав! — каже Черевань. Ану ж ти сам!

      — Мені не диво, а от якби ти показав свою премудрість!

      — Моя премудрість, бгатику, — сказав Черевань, — знає тілько налити та випити; а там собі мізкуйте, як хотя. На те ви попи, на те ви мужі совіта, на те ви народні голови.

      — Не вадило б і не попам, — одвітує Шрам, — не вадило б і не мужам совіта знати, що король тут — тіло, а краля — так се душа. Тіло потішається, як чоловік зап'є, а душа погибає; от і все.

      — Пгавда, бгатику, їй богу пгавда! — сказав, похитуючи головою, Черевань.

      — Вип'єм же ще по кубку!

      Аж ось увійшла до гостей Череваниха, молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя, — замолоду була дуже хороша. Підійшла до Шрама під благословеніє. Він її поблагословив, да, як пані була гожа, і вони ж таки давні приятелі, то ще схотів і попросту з нею привітатись, да й каже:

      — Позвольте з вами привітатись, добродійко?

      А вона каже:

      — Да як же зволите, добродію!

      Да й поціловались любенько. Тоді Череваниха ще обнесла гостей.

      Черевань випив на радощах повний кубок, бризнув під стелю да й каже:

      — Щоб наші діти отак вибрикували!

      А Череваниха почала вести за чаркою розмову:

      — Так отсе, — каже, — ви на прощу, панотче? Святе діло!.. От, моя дружино, — обернулась до чоловіка, — от як добрі люди роблять: аж із самої Паволочі ідуть молитись богу. А ми живемо ось під самим Києвом, да ще не були сю весну й одного разу у святих угодників. Аж сором! Да вже ж як собі хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений. Причеплюсь за пана Шрама, да куди він, туди й я.

      От божевільне жіноцтво! — каже Черевань, — Куди він, туди й я!.. А як же пан Шрам махне за Дніпро?

      — То що ж? Я б не махнула? Доки сидіти нам у сьому воронячому гнізді? Ось уже которий раз переказує мій брат, щоб приїхали до його в гості! І чому б не поїхати?

      — Да, їй-богу, Меласю, — каже Черевань, — я рад би душею, коли б мене хто взяв та й переніс до твого бгата, під Ніжень. Кажуть, і живе добре — таки зовсім по-панськи. Не дурно його козаки прозвали князем.

      — Отсе буцімби за достаток його князем зовуть! — перебила Череваниха. — У його жінка — княгиня з Волині, ляшка. Як руйновали наші Волинь, так він собі вподобав якусь бідолашну княгиню; от і самого прозвали князем.

      — Князь Гвинтовка! — зареготавши, каже Черевань, — То були Вишневецькії та Острозькії, а тепер пішли князі Гвинтовки… Знай наших! А добра, кажуть, людина з тії княгині. Поїхав би до Гвинтовки хоч зараз, коли б не далеко!

      Гуторять, попиваючи, аж ось — двері рип! І — так, як сонце засіяло: увійшла в світлицю Леся.

      — От моя й краля! — каже Черевань, беручи її за руку:

      В світлоньку входить,

      Як зоря сходить.

      В світлоньку ввійшла,

      Як зоря зійшла.

      А що, бгате? Чи нічим же похвалитись на старість Череваневі?

      Нічого СКАЧАТЬ