Чорна рада. Пантелеймон Куліш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще іншії.

      — Ну, пропустіте ж нас, коли так, — каже Шрам. — Пропустімо, пропустімо ясних панів! — сказав Тарас Сурмач да й розтовпив своїх гостей.

      Розступились і дали проїхати верховим і ридванові.

      Довго їхав Шрам, понуривши голову: тяжко стало старому на душі. Далі здихнув важко, од серця, да й каже, так ніби сам до себе:

      — Вскую прискорбна єси, душе моя, і вскую смущаєши мя? Уповай на господа!

      А Черевань, їдучи поруч, прислухавсь, що він собі мимрить.

      «Е, — думає, — отже, мабуть, вражі личаки справді допекли йому. Треба його розважити».

      — Бгате, — каже, — Іване! Удар ти лихом об землю! Чого таки тобі журитись?

      — Як чого? — каже Шрам, — хіба не чув, що на умі в сих мугирів? Задумали чорну раду іродові душі!

      — Та враг їх бери з їх чорною радою, бгате!

      — От тобі на! А хіба ж ти не бачиш, звідки сей вітер віє? Се вже коїть не хто, як проклятущий Іванець із низовими комишниками. Так хіба нам сидіти згорнувши руки, коли огонь уже підложено і ось туж-туж пожежа схопиться по Вкраїні!

      — А що нам, бгате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пити або ні в чому хороше походити? Слава тобі, господи, буде з нас, поки нашого віку! Я, бувши б тобою, сидів би лучче дома та їв би хліб-сіль з упокоєм, аніж мені битись на старість по далеких дорогах та сваритись із міщанами.

      — Враг візьми мою душу, — закричав із серця Шрам, коли я ждав од Череваня такої речі! Ти Барабаш, а не Черевань!

      Що ж би ви думали? Черевань так і помертвів од сього слова.

      — Що ж оце ти сказав, бгатику? — ледве промовив через силу.

      — Те, — каже, — що, так як Барабаш казав Хмельницькому:

      Ми дачі не даєм,

      В військо польське не йдем:

      Не лучче б нам з ляхами,

      Мостивими панами,

      Мирно проживати,

      Аніж піти лугів потирати,

      Своїм тілом комарів годувати?

      Так оце й ти говориш. Нехай гине отчизна, аби нам було добре! Нема ж тобі тепер у мене й другого прізвища, як Барабаш!

      — Бгате Іване! — каже Черевань, а сам аж тремтить. — Років десять назад правувався б ти зо мною за се порохом та кулею. Тепер я вже не той, тілько ж нехай враг візьме мою душу, коли я хочу зостаться з таким паскудним прізвищем. Покажу я тобі, що я по Барабаш; іду з тобою за Дніпро так, як от сиджу на коні, — з жінкою, з дочкою і Василем Невольником, і хоч би ти, як кажеш, для отчизни кинувсь із мосту в воду, то й я за тобою.

      — Отсе так по-козацьки! — казав Шрам, да аж печаль свою забув, як побачив, що в Череваня ще не зовсім заснуло козацьке серце. — Дай же, — каже, — руку да обіймайсь от перед Братством Сагайдачного, що держатимешся за мене у всякій долі.

      — Даю і обіцяю, бгате! — каже Черевань, сміючись: рад був, що розважив Шрама. Тут вони саме прибули до братства, що на Подолі.

      — Ходімо ж, — каже Шрам, — да помолимось, щоб господь допоміг нам у нашому доброму ділі.

СКАЧАТЬ