Сава Чалий. Іван Карпенко-Карий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ

      1-й чоловік. Таке триклятеє життя, що жалкувать його не варт.

      Медвідь. Ми всі наважились уже тікать; та тілько як же воно буде, коли не пустять, коли з путі знов за чуприни всіх нас приведуть назад?

      Всі. Еге… як же воно буде?

      Чалий. Завтра всі будьте готові покинути село. Улягома, коли в дворі погасять світло, ми запалим оцю хату. Це буде гасло. Рушайте всі тоді з худобою, жінками й дітьми до нашого коша, дорогу вам покажуть; ми ж нападем на двір і разом з тим підпалим всю оселю. Нічна доба, пожежа, пальба з мушкетів і гармати перелякають так усіх панів і слуг їх вірних, що вони, мов вівці, очмаріють і всі розбіжаться врозтіч!..

      Ява VIII

      Вбігає Микита. Ті ж і Микита.

      Микита. Ой пани-браття, страшно й розказувать, не то дивитися, що зараз робиться в дворі… Всі. А що там?

      Микита. Зігнали все село до двору.

      Чалий. Ну?

      Микита. Все дворище освічено смоляними бочками. Волохи стали у дві лави, а поміж лав стоїть народ. Позад людей волохи кінні, і, нахиливши гострі списи до людей, на них всі наступають. Народ іде по лаві, а тут волохи з двох боків б'ють всіх по чім попало батогами! Коли дійдуть всі до кінця лави, то знов женуть людей в другий кінець і знову б'ють всіх батогами… Ґвалт стоїть страшенний. Старий Харко лежить вже мертвий!

      Медвідь. Прокляті! Прокляті! Батька вбили… (Хватає себе за волосся.)

      Всі. О-о-о!

      Микита. На ґанку сам сидить Потоцький, і на його очах волохи роблять осудовисько з жінками і дівками!

      Всі. Веди нас, Саво!

      Медвідь. З дрючками, з косами - ми будем боронити рідних!

      Всі. Помремо всі разом!

      Медвідь. Запалим зараз все село і двір.

      Всі. Запалимо! Саво, веди нас!

      Чалий. Не можу я на страту всіх вести вас безоружних! Я сам тремтю увесь від злоби, а мушу здержувать себе!.. Он як озвірюють наші серця! Та краще жить з вовками в лісі, аніж з мостивими панами на слободах!

      Ява ІХ

      Ті ж і Гнат.

      Гнат (на ньому куртка і штани з телячої шкури, на ногах постоли, сорочка обмочена в дьоготь; при боці шабля, в руках мушкет). Сава тут?

      Чалий. Тут! Все знаю, брате, я і стою, як лев, прикований на ланцюзі; безсилля гнітить душу, а злість і помста палять серце!

      Гнат. І злість, і помсту ми зараз вдовольним! От слухай. Як тільки запалили смоляні бочки і почали згнущатись над людьми волохи, ми в мить одну усі бочки киреями накрили, і вони погасли. На дворі темно стало так, мов хусткою всім очі зав'язало. Волохи очмаріли і всі стояли нерухомо; а ми тим часом коням їх, що у конов'язі стояли, розпорювали животи. Не вспіли ще до розуму прийти волохи, як крикнули страшенно ми: "Сава Чалий!" Волохи кинулись тоді до коней. Ми плюнули їм в вічі з десяти мушкетів і понеслись на своїх конях в степ!

      Чалий. Орле мій, брате мій. (Обніма Гната.)

      Гнат. СКАЧАТЬ