Борці за правду. Адріан Кащенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ євнуха вдав з себе сплячого, і євнух сам випустив жінок за браму.

      Мов легкі тіні бігли мертвими вулицями Марина й Астара, обуті у мнякі панчохи. Вони не порушали тищі, так що навіть біля їхніх ніг цвіркуни не залишали своїх пісень. Щодалі вулицею хати рідішали, а скелі узгірря підсувалися все блище й вищали, і за невеликий час жінки були у самому узгіррі під тінню тополів та скель.

      Марина чула, як стукотіло її серце, передчуваючи, що зараз повинно статись щось таємне й страшне. Аж ось якась темна постать людини виникла з поза скелі.

      — Марино! Це я — твій Іван... Марина впізнала голос свого милого і так скрикнула з несподіванки, що Астара поспішилася затулити їй рота.

      — Ти? Мій милий тут, у Криму?

      — Я по тебе прибув, моя голубонько! — говорив козак, беручи дівчину з рук циганки і пригортаючи її до себе. — Тікаймо на Вкраїну. У мене вже й коні стоять напоготові.

      Пекельна мука стиснула серце молодої дівчини. Кілька хвилин вона стояла мовчки, припавши до плеча милого, і тільки стан її, що бився й тріпотів в обіймах козака, виявляв, що вона не вмерла. Нарешті з грудей дівчини вибилося розпачливе ридання й вона почала відхилятися од козака.

      — Не можу я вже бути твоєю, Іване... — над силу вимовляла Марина — не можу! Я вже зріклася своєї долі.

      Немов кригу вкинули ті слова Богунові у серце і якимсь невідомим йому самому голосом він спитав:

      — Ти стала жінкою хана? — Не стала ще... але подала слово стати, як що хан поможе вам визволити Україну з під лядської кормиги.

      — Як? Такою ціною заклалася наша спілка? — скрикнув Богун. — Хвала тобі, Мариночко, за любов до своєї неньки — України, але бусурман не смів вимагати від тебе такої жертви. Ти вільна порушити умову, бо вона не вільна, а примусова.

      — Ні, я сама надумала й заклала ту умову, і хоч як мені тяжко зріктися тебе, мій бажаний, але я не зламаю свого слова, і доки хан буде оборонцем і заступником Украіни, я буду йому вірною дружиною. Як що ж зрадить він козакам...

      Марина не доказала і, припавши до козака, почала його милувати й голубити.

      — Прощай, мій Іване... Прощай, соколе мій! Спасибі, що одшукав мене сиротину, але не судилося нам з тобою щастя-долі мати.

      — Ні, голубко моя нещасна, я не можу оддати тебе бусурманові на поталу. Не дам загинути такій перлині дорогій. Я примусом візьму тебе і повезу на Вкраїну.

      — Ні, я не можу! Я піду! — одповіла Марина вже рішучо і відкинулася од козака.

      — А я візьму! — Скрикнув Богун і вхопив дівчину на руки.

      — Схаменися, божевільний! — почувся з-за скелі голос, і могутня рука Хмельницького вхопила Богуна за плече.

      — Я чув усе, — казав далі Хмельницький, — бо стежив за тобою. Чи ти ж поміркував про те, що вчинив би хан, коли б його нові спільники украли в нього жінку?

      Руки у Богуна рознялися, й Марина стала на землю.

      — Замісць помочі й спілки хан пішов би на нас війною разом з поляками і поруйнував би Україну СКАЧАТЬ