Борці за правду. Адріан Кащенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до Богуна, неначе хотів розпізнати, чи не зсунувся той з глузду.

      — З того часу, — почав він нарешті, — як світить сонце, кримські володарі не продавали своїх жінок.

      — Ну, а може б ти спитав?

      — За єдине таке образливе питання хан зарубав би мене власноручно!

      Щоб не гаяти часу, Богун розстібнув черес і висипав з однієї його половини на софу купу червінців. Очі євнуха заграли хижацьким вогнем, а руки мимо волі зробили рух до блискучого золота, але він раптом схаменувся і, щоб легше перемогти спокусу, одвів очі на бік.

      — Заховай гроші! Вони тут ні до чого, бо у хана їх без ліку.

      — Ні, це не ханові! Цю купу я дам тобі за те, щоб мені побачитись з Михнюківною.

      Євнух заметушився на софі, а очі його знову палахнули хижацьким вогнем, але згодом той вогонь погас, і на виду татарина відбилася журба.

      — Сховай!.. — сказав він, зітхнувши й захищаючи свої очі від золота рукавом халату. — Жоден чоловік не сміє підвести очі на жінку хана. 3а це євнухові смерть.

      — А ти упорядкуй побачення так, щоб ніхто не довідався. От і всього.

      Спокуса була велика. Прибутки євнуха були не аби які. Коли Богун висипав ще купу червінців з другої половини чересу, татарин не мав сили далі змагатися й пішов на згоду. Він знову встав, обдивився поза килимами й пошепки почав говорити:

      — Не за ради грошей, а за ради доброї згоди поміж татарами й козаками та співчуваючи тобі, я вчиню по твоєму бажанню. 3автра, як смеркне і хан піде уже до якоїсь жінки на одпочинок, а весь ханський палац пірне у темряві ночі й спокою, я вишлю Михнюківну з служницею до узгір’я, де від скель та рясних тополь найгустіше сідає морок, — там ти кілька хвилин побудеш із нею.

      Богун подякував євнухові, сказав, що вірить його слову, і пішов лагодитись до скінчення своєї справи.

      ІV

      Ранком другого дня Богун купив для Марини найпрудчішого на ввесь Бахчисарай коня. Ця купівля здивувала Хмельницького і він, пригадуючи, як увесь час Богун сновигав поміж мурзами, стурбувався й почав стежити за ним.

      Надійшов вечір. Сонце заграло своїм останнім червоним промінням на золотих шпилях високих мінаретів, палахнуло на півмісяцях, що з погорда красувалися на тих шпилях під блакитним небом, поцілувало в останне верхи білих скель Бахчисарайського узгір’я й сховалося за горою. Не чути вже стало на Бахчисарайському базарі вигуків, замовкли голоси й вулицями затихло жалісне скрипіння немазаних татарських гарб і татари як сонливі курки, розійшлися по своїх хатах.. Ніхто не палив світла, бо весняний день був довгий і час було спати. Життя столиці кримських ханів завмирало, ніч набувала сили, ставала на своє царство й сповивала Бахчисарайське межигірря все густішою й густішою темрявою.

      Прочовгали по спорожнілим горницям ханського палацу мнякі панчохи хана, і він, загорнутий у легкий, саєтовий халат, перейшов через довгі сіни до гарему і там, стомлений турботами довгого дня, віддався спокійному сну в покоях одної з жінок. Поснули СКАЧАТЬ