Борці за правду. Адріан Кащенко

Чтение книги онлайн.

      — Тому минуло більше як дев’ять років, — говорила, втираючи сльози, Астара, — і моя менша доня, нещасна зіронька, моя Зара, повинна б бути зараз такою, як і ти. Але де вона? Де? Кого втішає своїм дитячим тілом? Чиї очі веселить своєю дівочою красою?

      У такі хвилини обидві невольниці, стара й молоденька, разом плакали, пригорнувшись одна до одної, як дві рибоньки, викинуті на берег. Марина знала вже, що мусить стати жінкою хана і навіть переболіла вже з приводу цього серцем. Вона знала, що їй нема звідки сподіватися порятунку і звикла вже до тієї гіркої думки, але як тільки у її покої приходив хан, вона з жахом ховалася від нього, бо бачила у татаринові вбивцю своїх батьків і ворога любої батьківщини її, України. Цього почуття огиди до хана вона не мала змоги перемогти й охоче приймала кару за непокірливість йому, а все таки не корилася.

      Боліючи за молоду дівчину серцем, Астара одного разу спитала її:

      — Хочеш, Газізю, — так по татарському звали Марину, — нароблю так, що хан не буде тобі огидливий?

      — Не зви мене, Астарочка, Газізею. Мені не любе це бусурманське ймення. Зви мене Мариною. Нехай хоч рідне ймення нагадує мені про Україну. А як же ти можеш зробити, щоб хан не був мені огидливий?

      — Дам тобі такого зілля, що, як, вип’єш, то й покохаєш хана і тоді будеш собі жити щасливою.

      — Покохати хана? — жахливо скрикнула Марина. — Боронь Боже від того!.. Я кохаю іншого.

      — Того ти забудеш! — перебила циганка. — Та й нащо його пам’ятати? Тільки мука одна.

      — Ні, нізащо в світі. Нехай ліпше візьме мене бусурман примусом, нехай буду боліти серцем і мучитись, а щоб забути Івана та покохати бусурмана, та не дай того Боже! Не давай мені такого зілля, Астарочко... не давай! Зроби ліпше так, щоб я стала ханові нелюба і він од мене одсахнувся.

      — Нічого, дитино моя, не було б з того доброго... — сказала журливо Астара. — Нелюба будеш ханові, то подарує він тебе якомусь мурзі, старому ласунові, і буде тільки на гірше. Така вже твоя доля, бідна моя бранко, щоб свого щастя не мати, а бути за втіху ворогові!

      Розпач опанував душею молодої дівчини з речей циганки.

      — Ой, Боже мій... Боже мій! Мати Божа! — заридала Марина. — 3а що ви покинули мене, сиротину? Отрути мені дай, Астарочко! Щоб не достатись мені на ганьбу щоб збутися своєї гіркої долі!

      Астара почала милувати дівчину й заспокоювати, а щоб чимсь її розважити, перевела розмову на Бахчисарайські новини.

      — Знаєш, Мариночко, до хана приїхали гості з вашого краю, з України?

      — Наші козаки та до хана в гості? — здивувалася дівчина. — До свого одвічнього ворога? Ніколи того не може бути!

      — Так вони не гостювати прибули, а просити помочі на ляхів. Хочуть Україну з під ляхів визволяти.

      Сльози враз зникли з карих очей дівчини, й у них заграв промінь радісної цікавости.

      — Невже справді? — схопилася вона. — Хто ж саме прибув? СКАЧАТЬ