Під тихими вербами. Борис Дмитрович Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – До нас! – У кого грошей позичити? – У нас-таки ж! Що ж би вони робили без нас?

      – Iменно! Iстинна правда! – вiдказували гостi. – Подохла б клята харпачня без нашої помочi.

      А кум Терешко (вiн же при панах був, то знає, як сказати) доточив:

      – Настоящая благодiянiя оказується, настоящая! А Денис казав далi:

      – Отож бачите!.. А ще й дибки проти нас стають!

      Тiльки порадошний чоловiк схоче що зробити – чи в громадi, чи так, зараз крику, галасу, репету такого нароблять, що настоящая бунтацiя, та й годi! От, сказати, як Остап Дорохвейович, – вiн кивнув на Колодiя, – хотiв, щоб йому громада вiддала волость нову робити, – лишенько! Який крик iзробився! Кажуть: багатiти нашим коштом буде!.. А все брехня…

      – Авжеж, брехня! – сказав старшина, а Остап тiльки рукою махнув.

      – От так i я, – говорив Денис, – хотiв би зробити одно дiло мале-невеличке, та й боюся з їм потикатися в громаду, щоб i лиха не здобуться. Хiба що вже ви, господа хазяїни, пособите менi.

      – Кажiть, кажiть, яке там дiло! – загомонiли гостi. – Що доброго надумали?

      – От же ви знаєте, розказував Денис, – що як пiшли пересельцi на Амур, дак позоставалися вiд їх надiли. Громада ж тодi не дозволила пересельцям тiєї землi продавати, а взяла на себе.

      – Хотiла на всiх рiвно подiлити! – гукнув кум Терешко, вже трохи п'яненький. – Ге! А ми не дали, да тобi в орендноє содержанiє оддали – на три года, – от тобi i вся бiда!

      – Iменно, iменно! I досi дякую вам, – спасибi за це! Хоч воно з тiєї земельки невеликого й добра, ну, а все ж земелька.

      – Та ще й добра, додав старшина. – Не соромляйся, Денисе Пилиповичу! Перед нами нема чого критися: ми знаєм усе дiло. Свої люди.

      – Так, так!.. Що й казать!.. Вам би та ще й не знати!.. Дак ото ж я два годи вже держу цю земельку, а оце й третiй наступає, а там i край…

      – А там iзнову буде крик та гвалт у громадi, щоб тобi не давати, – сказав Манойло.

      – Отож-то й то! Як наймати, так i крик, так i крик! Все репетують, i нiяк того репету не збудешся, – говорив Денис.

      – А що ж ви зробите? Нема способу! – промовив Остап.

      – Та воно можна б i способу добрати, – натякнув Денис.

      – Ану, якого? – запитав старшина.

      – Та такого: взяти та й продати землю ту кому з путящих людей.

      – Так… – сказав старшина, i всi на мить замовкли. Всi зрозумiли, що Денис хоче сам ту землю купити, i думали, чи можна на це пристати.

      Воно таки пiдходило, щоб Денисовi вона впала. Раз – що вiн уже держить її в посесiї; друге – що всi тi надiли сумiжнi з його надiлом, – так трапилося; третє – що вiн же свiй чоловiк, i як пособити йому тепер, то й вiн колись у пригодi стане. Може, декому хотiлось би замiсто Дениса собi ту земельку придбати, та, бач, тодi доведеться посваритися з Денисом, та й з тестем його Манойлом, та й з кумом його Терешком… А вже як серед гурту заведеться в їх сварка, тодi голота переважувати почне. Вони поти дужi, поки вкупi.

      От СКАЧАТЬ