Історія чемпіонатів Європи з футболу. Тимур Желдак

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відміну від Бєскова, який в 1964 був звільнений з поста тренера першої збірної, наступного дня після прибуття на Батьківщину, Пономарьова відпустили з олімпійською збірною в Мюнхен, де збірна СРСР знову програла лише один матч – майбутнім чемпіонам полякам. Втім, цей результат також був визнаний провальним, і Пономарьова звільнили до початку наступного відбіркового циклу.

      Влітку ж 1972-го «за поразку від Німеччини» відповідати довелося трьом Анатоліям (Конькову з «Шахтаря», Банішевському із «Нефтчі» і Байдачному з московського «Динамо») і Едуарду Козинкевичу з «Карпат». Футбольні чиновники та журналісти швидко забули, що саме Коньков забив єдиний гол у півфіналі, а м’ячі Банішевського і Козинкевича забезпечили перемогу в матчі з югославами.

      Хочеться відзначити, що на ЄВРО-1972 вперше в збірній СРСР була представлена ціла плеяда гравців з України. У двох іграх фінального турніру взяли участь шість футболістів з українських клубів і ще два українці, що грали в московських командах. Крім того, три гравці київського «Динамо» залишилися в запасі. Подібний розклад по регіонах був невипадковий, адже в 1972-му луганська «Зоря» і київське «Динамо» в чемпіонаті СРСР зайняли перші два рядки. Український футбол став прогресувати, а от радянський увійшов в смугу кризи. Особливо це стало помітно в середині 70-х. Якраз ці роки ознаменувалися перемогою тотального футболу над застарілою схемою 4–2 – 4, за якою четверо нападників майже не повертались на свою половину, тоді як захисники не ходили до воріт суперника. Світ і футбол переживали бурхливі зміни, тоді як Радянський Союз заглиблювався в період «застою». Тож і не двино, що «революційні» підходи у футболі керівництвом СРСР категорично не сприймалися.

      ЄВРО-72 став останнім змаганням «золотої ери» збірної СРСР з футболу 1955–1972 років, що стала за цей час чемпіоном Європи, двічі фіналістом ЄВРО і один раз четвертою командою континенту. А якщо додати до цього півфінал Чемпіонату світу 1966, олімпійські золото 1956, бронзу 1972 і 1976 років, то можна сміливо стверджувати – в Радянському Союзі була одна з найсильніших футбольних шкіл у світі.

      Незабаром після закінчення Чемпіонату Європи в Бельгії сталася ще одна трагічна подія – від серцевого нападу раптово помер Густав Відеркер. Керівник європейського футболу не дожив до приставки «екс-» до свого титулу Президента УЄФА, пішовши з життя на 68 році.

      З Відеркером померла ідея ЄВРО як відбіркового змагання до Чемпіонату світу, кубкова система розіграшу і незалежність участі у фінальному турнірі команди-господарки змагань. І хоча футбольною історією більше обласкані попередник Відеркера і його наступник, але заперечувати внесок швейцарця у розвиток світового футболу нерозумно і безглуздо.

      Розділ 5

      І гранди бувають биті, і чемпіонами стають по пенальті

      Артеміо Франкі, який прийняв УЄФА після раптової смерті Густава Відеркера, увійшов в історію, як головний реформатор турніру. І хоча в структурі Чемпіонату Європи 1976 року ще жодних тотальних змін у порівнянні з двома попередніми чемпіонатами не сталося: 32 збірні розігрували 8 путівок в чвертьфінали у восьми групах, а СКАЧАТЬ