Сонячний Птах. Уилбур Смит

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ матерів із дітьми, що висіли під їхніми животам, а зграя підлітків стрибала за ними.

      Вони досягли верхніх гілок велетенської дикої смоковниці, однієї з тих, чиє коріння й стовбур заглиблювалися у вертикальну стіну червоної скелі, а зелене гілля розпростерлося на півсотні футів над землею – і там вони зникли.

      То було дивовижне явище, шістдесят мавп зібралися на дереві й раптом швидко зникли, аж поки в гіллі не лишилося анічогісінько зайвого. Жодної мавпи не залишилося на дереві.

      – Куди вони поділися? – прошепотіла Саллі. – Побігли на вершину пагорба?

      – Ні, я так не думаю. – Я обернувся до неї й радісно усміхнувся. – Думаю, ми знайшли те, що шукали, Сал. Думаю, це воно і є, але ліпше зачекаймо, коли мавпи повернуться.

      Через двадцять хвилин мавпи несподівано знов з’явилися в гіллі дикої смоковниці. Зграя неквапно подалася геть понад схилом пагорба, й ми зачекали, поки вони зникнуть із поля зору, а тоді вирушили на пошуки.

      Покручені й товсті корені дикої смоковниці утворювали нерівні сходинки, що вели до тієї точки, де стовбур вистромлявся зі скелі. Ми подерлися вгору й роздивилися стовбур, кружляючи навколо нього, вдивляючись у гілля високо над нами. Стовбур був велетенський, усі тридцять футів по колу, деформований і сплюснений своїм контактом із нерівною стіною червоної скелі. І навіть тепер ми могли не помітити те, що шукали, якби не гладенька відполірована стежка, що вела прямо у скелю, – стежка, протоптана за тисячі років ногами, лапами та ратицями. Стежка протискалася між товстим жовтим стовбуром старої смоковниці і скелястою стіною. Так само як ото часто печера ховається за водоспадом, тобто за водою, що падає згори, так і наша дика смоковниця затуляла вхід.

      Саллі і я заглянули в темний отвір за стовбуром, а тоді подивились одне на одного. Її очі яскраво світилися, а щоки забарвилися в темно-рожевий колір.

      – Ось тут, – прошепотіла вона, і я кивнув головою, неспроможний говорити.

      – Ходімо!

      Вона взяла мене за руку, й ми увійшли до печери.

      Отвір був довгою вертикальною розколиною у скелі, й досить видиме світло проникало згори. Поглянувши вгору, я побачив, що скеляста стіна там добре відполірована лапами мавп, які проникали в печеру звідти.

      Ми пішли в глибину проходу між двома стінами, що височіли на двадцять футів обабіч нас, утворюючи трикутний дах. Відразу стало очевидно, що ми були не перші люди, які сюди заходили. Гладенькі червоні стіни були покриті безліччю чудових бушменських наскельних малюнків. Найгарніших і найкраще збережених із усіх тих, які мені доводилося бачити.

      – Бене! О, Бене! Ти тільки подивися на них! – Мистецтво бушменів – одна зі спеціальностей Саллі. – Це ж дім, наповнений скарбами. О, який же ти чудовий і розумний чоловік!

      Її очі сяяли в темряві, як два ліхтарі.

      – Ходімо! – смикнув я її за руку. – Ми матимемо досить часу, щоб роздивитися ці малюнки.

      Ми СКАЧАТЬ