Сонячний Птах. Уилбур Смит

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ одне з одним очима. Ніде не видно було жодного сліду міста, жодного обтесаного каменя, жодної купи накиданого ґрунту, ніде найменш помітних обрисів фортечних мурів або цитаделі. Перед нами був незайманий африканський буш і пагорб, неторканий і непозначений людиною.

      – Ви певні, що це саме те місце, яке ми шукаємо? – запитала Саллі жалібним голосом, і ми їй не відповіли.

      Під’їхали вантажівки й зупинилися біля нас. Слуги повиходили з них невеличкими групами і тепер дивилися вгору на скелі й розмовляли приглушеними голосами.

      – Гаразд, – сказав Лорен. – Поки вони налаштують табір, ми обстежимо місцевість. Я піду понад скелями в один бік, ви – у другий, і неодмінно візьми із собою дробовик, Бене.

      Ми пішли геть попід підніжжям скелястих пагорбів, кожен у свій бік, поміж високими, мовчазними деревами. Ми сполохали невеличку зграю мавпочок-верветок у високому гіллі, й ті кинулися із пронизливими криками навтіки по верхівках дерев. Їхні кумедні викрутаси не насмішили ані Саллі, ані мене. Вряди-годи ми зупинялися, щоб оглянути скелі, але в наших зусиллях було мало ентузіазму або надії. На відстані трьох чи чотирьох миль від табору ми вирішили перепочити – присіли на брилі пісковику, що скотилася зі скелястого пагорба.

      – Мені хочеться плакати, – сказала Саллі. – Справді хочеться.

      – Я знаю. Я почуваю себе так само.

      – Але ж фотографія. Хай їй біс, але щось на ній таки було. Ти не думаєш, що йому просто заманулося пожартувати з нами?

      – Ні, – я похитав головою. – Ло так не вчинив би. Він був у стані не меншого ентузіазму, ніж ми.

      – Тоді що ти скажеш про фотографію?

      – Я не знаю. Це, либонь, певний різновид оптичної ілюзії. Можливо, тінь від пагорба або від хмари.

      – Але ж ті лінії! – запротестувала вона. – Вони симетричні й мають геометричну форму.

      – Світло може витворяти дивні трюки, Сал, – сказав я. – Згадай, що цю фотографію знято о шостій годині вечора, майже на заході сонця. Низьке сонце, що відкидає тіні, – воно може подарувати тобі будь-який ефект.

      – Думаю, мені ніколи не доводилося переживати більшого розчарування.

      Вона справді мала такий вигляд, ніби ось-ось розплачеться, і я підійшов до неї й сором’язливо обняв її за плечі своєю довгою рукою.

      – Пробач мені, – сказав я.

      Вона скривила гримасу й підставила губи для поцілунку.

      – Ой! – сказала вона нарешті. – Докторе Кейзин, ви любитель пофліртувати!

      – Ти ще нічого не бачила.

      – Я бачила забагато. – Вона лагідно відсторонилася. – Ходімо, Бене. Повернімося до табору, покиньмо ці пагорби. Можливо, там уже щось є.

      Ми плентали, долаючи спеку. Нам і тут траплялися квіти, і я помітив бджіл, які діловито залазили між пелюстками, а їхні задні лапки були густо обліплені жовтим пилком. Ми натрапили на місце, де недавні дощі вирили СКАЧАТЬ