Сонячний Птах. Уилбур Смит
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Сонячний Птах - Уилбур Смит страница 26

СКАЧАТЬ довга діагональна розколина, краї якої були знебарвлені старим воском. Це мав бути велетенський вулик, судячи з того, як багато робітниць поверталися в нього і як багато воску наліпено зовні навколо входу. У такому недоступному місці він, певно, залишався непотривоженим ані людиною, ані звіром сотні років. Велика рідкість для цієї землі, де мед цінується так високо.

      Я прив’язав білу хусточку на гілочці, що нависала над входом до вулика, щоб позначити його місце, й у дедалі густішій темряві спустився вниз, на рівнину, до Саллі. Вона була надзвичайно збуджена нашим маленьким успіхом, і за вечерею ми обговорили, до чого він може нас привести.

      – Ти й справді надзвичайно розумний, докторе Бен.

      – Навпаки, я повільний, як Судний день. Я мусив помітити ці очевидні знаки ще два дні тому, але зрештою я таки спіткнувся на них, – сказав я самовдоволено. – Тут повно птахів, тварин і бджіл, усі вони не можуть існувати без чималого запасу поверхневої води. Вважають, що постійної води тут немає на відстані двохсот миль, – таке припущення, безперечно, хибне.

      – А чи знайдемо ми джерело, ось що мене цікавить?

      Вона знову була сповнена ентузіазму, очі в неї блищали.

      – Не знаю, та, коли ми його знайдемо, я обіцяю показати тобі щось цікаве.

      Коли вночі я увійшов до намету в піжамі, скромно перевдягнувшись зовні, вона вже лежала у своєму ліжку, натягнувши ковдру до підборіддя. Я вагався, стоячи між двома розкладними ліжками, аж поки вона з лукавою усмішкою пожаліла мене й підняла ковдру жестом запрошення.

      – Іди до мамулі, – сказала вона.

      Загорнувшись у шкіряну куртку, я прилаштувався на краю скелі над вуликом і в прохолодній темряві перед світанком чекав, коли зійде сонце. Я знову почувався щасливим чоловіком, деякі з моїх сумнівів розвіялися протягом ночі.

      Унизу на темній рівнині я побачив спалах світла. Саллі була вже на своєму місці біля гаю, либонь, самотня й трохи налякана африканською темрявою, нічними шерехами й криками звірів. Я засвітив ліхтар і спрямував пучок світла вниз на неї, аби заспокоїти її. Світанок швидко наближався.

      Спочатку з’явилися темно-рожеві й рожеві відтінки, туманно-фіолетові й багряні кольори. Потім над обрієм викотилося сонце й полетіти бджоли. Я спостерігав за ними протягом двадцятьох хвилин, щоб визначити напрямки й мету їхніх польотів. Робочі бджоли віялом розліталися над рівниною. То були, безперечно, збирачі пилку. Я дійшов такого висновку, вихиляючись над урвищем і спостерігаючи, як вони повертаються. У бінокль я бачив жовтий пилок, що приліпився до їхніх задніх лапок, коли вони шикувалися на виступі скелі над своєю розщелиною.

      Отак спостерігаючи за бджолами, я відкрив ще один напрямок їхніх польотів, якого спершу, либонь, не помітив. Постійний потік робочих бджіл падав майже вертикально вниз на темне гілля мовчазного гаю піді мною – і, коли вони поверталися, пилку на їхніх лапках не було. Отже, це носії води! Я махнув Саллі рукою, показуючи їй на підніжжя пагорба; цього ранку ми СКАЧАТЬ